Патриція Гайсміт - Талановитий містер Ріплі

Мабуть, вона хотіла пришити свою бретельку й шукала нитку. Чорт забирай, чому він не додумався заховати персні кудись подалі, під ту ж таки підкладку своєї валізи?

— Не знаю, — сказав він. — Так йому заманулося. Ти ж знаєш, який він. Сказав, якщо раптом з ним щось трапиться, він хоче, аби я залишив персні собі.

Мардж здавалася спантеличеною.

— Куди він збирався?

— У Палермо. На Сицилію. — Він тримав черевик обома руками так, щоб у разі потреби використати його дерев’яний каблук як зброю. Він миттю уявив собі, як зробить це: стукне її черевиком, витягне через парадні двері та вкине до каналу. Скаже, що вона впала, посковзнулася на мокрих водоростях. А він думав, що вона зможе випливти, адже так добре вміла плавати…

Мардж дивилась на футляр.

— То виходить, що він справді хотів накласти на себе руки.

— Можливо… якщо подивитися з цього боку. Персні… наштовхують на думку, що він міг це зробити.

— Чому ти раніше нічого не казав про персні?

— Мені вилетіло з голови. Я заховав їх, щоб не загубити, і відтоді ніколи не виймав.

— Він або покінчив з собою, або змінив ім’я.

— Так, — сумовито відказав Том.

— Треба розказати про це містеру Ґрінліфу.

— Йому й поліції. Так і зроблю.

— Це, фактично, розкриває всю справу, — сказала Мардж.

Том крутив черевик у руках, але тримав його напоготові, бо Мардж якось дивно на нього дивилася. Вона щось обмірковувала. Вона задурювала йому голову? Невже вона здогадалась?

— Не можу уявити Дікі без його перснів, — серйозно сказала вона, і Том збагнув, що вона нічого не запідозрила, а думала хтозна про що.

Він розслабився, опустився на канапу та вдав, ніби намагається взути черевики.

— Твоя правда, — машинально погодився він.

— Якби не було так пізно, я негайно зателефонувала б містеру Ґрінліфу. Та він уже, мабуть, спить, а якщо розкажу, то він потім цілу ніч не заплющить очей.

Том запхав ногу в другий черевик. Його затерплі пальці не слухалися. Він гарячково шукав якусь розумну відповідь.

— Мені шкода, що не сказав про це раніше, — озвався він низьким голосом. — Просто…

— То виходить, що тепер містеру Ґрінліфу нема потреби звертатися до приватного детектива. — Її голос тремтів.

Том глянув на неї. Здавалося, що вона от-от розплачеться. Це вперше Мардж припустила, що Дікі міг бути мертвий, що він, імовірно, був мертвий. Він повільно підійшов до неї.

— Мені шкода, Мардж. Та найбільше я шкодую через те, що не сказав тобі раніше. — Він обійняв її, точніше, йому довелося обійняти її, бо Мардж сама притислася до нього. Він відчув запах її парфумів. Напевне «Страдіварі». — Саме через ті персні я й подумав, що він наклав на себе руки… чи міг це зробити.

— Так, — нещасним і тремтливим голосом відказала Мардж.

Вона не плакала, але притислася до нього, опустивши голову, як людина, яка щойно отримала звістку про смерть близького. Так воно й було.

— Може, хочеш бренді? — лагідно сказав Том.

— Ні.

— Ходи сюди, присядь. — Він підвів її до канапи.

Вона сіла, а Том пішов до бару й налив дві склянки бренді. Коли він озирнувся, її вже не було. Він тільки встиг побачити на верхній сходинці босу ногу та краєчок її халата.

Вона хоче побути сама, припустив Том. Він хотів було віднести їй бренді нагору, але передумав. Мабуть, вона була в такому стані, що й бренді не допоможе. Він добре знав, як вона почувалась. Він відніс склянки до бару. Хотів вилиту одну з них назад до пляшки, але вилив бренді з двох склянок і поставив її до інших пляшок.

Він знову опустився на канапу, звісивши ноги. Він був такий утомлений, що навіть не мав сили зняти черевики. Такий же втомлений, як після вбивства Фредді чи Дікі, раптом подумав Том. Він був за крок від нового убивства! Пригадав свої холоднокровні роздуми про те, як обережно, щоб не розсікти шкіру, ударить Мардж, повимикає всюди світло, аби ніхто нічого не бачив, і потягне її коридором до парадних дверей… Як швидко він вигадав історію, буцім вона посковзнулася і впала у воду, а він думав, що вона зараз випливе, тож не став стрибати за нею і гукати на допомогу… Він навіть уявив собі слова, якими вони з містером Ґрінліфом обміняються після цієї прикрої події. Містер Ґрінліф буде шокований, він теж здаватиметься (але тільки здаватиметься) приголомшеним. А всередині буде спокійним і впевненим, як і після убивства Фредді, адже його розповідь буде неспростовною. Як і та історія про Сан-Ремо. Його вигадки були такими правдоподібними лише тому, що він, продумуючи їх до найменших деталей, сам починав у них вірити.