Патриція Гайсміт - Талановитий містер Ріплі

Він глянув на Дікі. Він мертвий? Том сів навпочіпки та взявся роздивлятись Дікі, вишукуючи в нього ознаки життя. Він боявся торкатись його грудей чи зап’ястя, аби перевірити пульс. Том обернувся і розгнівано смикав мотузку, доки до нього не дійшло, що він тільки сильніше затягує вузол.

Аж раптом згадав про свою запальничку й узявся гарячково нишпорити по кишенях своїх штанів, що лежали на дні човна. Запалив її і підніс до сухої частини мотузки. Мотузка була півтора дюйма [30] Дюйм — британська та американська міра довжини, приблизно дорівнює 2,5 см. завтовшки. Горіла вона дуже кепсько, і весь цей час Том роззирався навколо. Чи може власник човна побачити їх з такої відстані? Міцна сіра мотузка ніяк не хотіла займатися, вона тліла й диміла, повільно розділяючись на волокна. Том смикнув її, і запальничка погасла. Він запалив її знову й продовжував смикати мотузку. Коли вона таки розірвалась, він чотири рази похапцем обкрутив нею щиколотки Дікі й зав’язав великий незграбний вузол — трохи перестарався, та головне, щоб вузол не розв’язався. Зміряв оком мотузку та припустив, що вона близько тридцяти п’яти або сорока футів завдовжки. Том опанував себе, тепер він почувався упевнено й уже нікуди не поспішав. Цементного блока мало бути достатньо, щоб утримувати тіло під водою, подумав він. Може, тіло віднесе трохи вбік, але йому нізащо не піднятися на поверхню.

Том перекинув цементний блок за борт. Він із плюскотом шубовснув у воду й пішов на дно, залишаючи по собі лише бульбашки, і занурювався доти, доки не натягнулась мотузка на щиколотках Дікі. Тим часом Том уже перехилив його ноги через край човна й тягнув його за руку, щоб викинути за борт найважчу частину тіла — плечі. Безвільна рука Дікі була ще теплою і незграбною. Його плечі годі було відірвати від дна, а коли він смикав за руки, то здавалося, що вони розтягувалися, наче гумові, а саме тіло навіть не рухалося. Том опустився на коліна та спробував підняти його за тулуб. Човен знову захитався. Він геть забув про те, що вони були на воді. Це єдине, що його лякало. Треба було викинути тіло з корми, адже корма найбільше занурювалася у воду. Він потягнув безсиле тіло до корми, слідом за ним потягнулася й мотузка. Судячи з того, як розгойдувався цементний блок, Том дійшов висновку, що він не досяг дна. Тепер він узявся за голову та плечі Дікі. Перекинув його на живіт і потроху зіштовхував за борт. Голова Дікі занурилась у воду, його тулуб теж уже був за бортом, залишились тільки ноги Дікі, що своєю неймовірною вагою опиралися всім зусиллям Тома, як до того опиралися його плечі. Здавалося, що дно човна притягувало тіло, наче магнітом. Том глибоко вдихнув і підняв його ноги. Дікі шубовснув у воду, але й Том не втримався на ногах і впав на румпель. Нерухомий мотор зненацька заревів.

Том кинувся до важеля, але тієї ж миті човен різко повернув убік, описавши дугу. На частку секунди Том побачив під собою море та свою простягнуту до води руку, якою намагався ухопитися за борт, але борт уже зник із виду.

Він був у воді.

Він хапав ротом повітря, щосили намагаючись вистрибнути вперед, щоб схопитися за борт човна. Не втрапив. Човен почав обертатися. Том знову підстрибнув, тоді занурився ще глибше, аж хвилі зі згубною неквапливістю зійшлися над його головою, одначе так швидко, що він не встиг ковтнути повітря, а втягнув носом трохи солоної води. Човен ще більше віддалився. Він знав такі обороти: човен не спиниться, доки хтось не залізе в нього й не вимкне мотор. І тепер, у смертельному безмежжі моря, він наперед пережив усі відчуття потопельника. Він занурювався дедалі глибше, несамовито розмахуючи руками й ногами, вода наповнювала його вуха, і він уже не чув ревіння мотора, не чув нічого — тільки шалене гупання власної крові й нестямні звуки, які створював своїми відчайдушними спробами вдихнути й виплисти на поверхню. Йому вдалося випірнути, і він щосили замолотив ногами, намагаючись дістатися до човна — єдиного судна в усьому морі, який, утім, вертівся із шаленою швидкістю, і його неможливо було торкнутися, а гострий ніс уже кілька разів пролітав повз нього, поки Том переводив подих.

Він почав кликати на допомогу, але тільки нахлебтався води. Дотягнувся рукою до підводної частини човна, та його миттю відштовхнуло. Він уперто потягнувся до корми, не зважаючи на лопаті пропелера. Схопився за румпель. Пригнувся, але запізно. Обертаючись, кіль зачепив його по голові, й Тома відкинуло вбік. Та ось знову показалася корма, і він потягнувся до неї, торкнувся пальцями румпеля. Іншою рукою він учепився за борт човна. Він висів на витягнутій руці, намагаючись триматися подалі від пропелера. Із неймовірною силою він кинувся до краю корми й закинув руку на дно. Ще одне зусилля — і він ухопився за румпель.