Патриція Гайсміт - Талановитий містер Ріплі

— Браво! — гукнув Том.

Хлопчина посміхнувся йому, а тоді зістрибнув униз, гнучкий, як тигр.

Том глянув на Дікі. Той дивився на парочку чоловіків, що сиділи разом на пляжі, та з гіркотою в голосі промовив:

Том був приголомшений, його раптово пронизало соромом, як тоді в Монджибелло, коли Дікі сказав йому, що Мардж вважала його геєм. Так, подумав Том, ці акробати геї. Може, у Каннах аж кишить цими геями. То що з того? Том запхав руки до кишень і стиснув кулаки. Йому пригадалось глузування тітки Дотті: «Мамин синочок! Чортів мамин синочок! Як і його татусь!» Дікі стояв, схрестивши руки на грудях, і дивився на океан. Том навмисне намагався навіть не повертати голову в бік тих акробатів, хоча спостерігати за ними було куди цікавіше, ніж розглядати океан.

— Ідеш плавати? — запитав Том, хоробро розстібаючи ґудзики своєї сорочки, хоча вода враз здалася йому страшенно холодною.

— Навряд, — відказав Дікі. — Можеш залишитися тут і подивитися на акробатів. А я повертаюся до готелю. — Він розвернувся і рушив ще до того, як Том здобувся на відповідь.

Том наспіх застебнув сорочку й дивився услід Дікі, як той відходив усе далі від акробатів, хоча наступні сходи нагору знаходилися вдвічі далі, ніж ті, що були поруч з акробатами. Та й біс із ним, подумав Том. Якого чорта він завжди копилить губу й поводиться так зверхньо? Ніби вперше в житті побачив гея! Та очевидно ж, що з ним не так! Невже так важко бодай один раз розслабитися? Навіщо так високо себе носити? Він біг за Дікі, а йому на язику вертілося з півдесятка уїдливих докорів. Та Дікі озирнувся, кинув на нього крижаний погляд, і всі ті докори стали Томові поперек горла.

Того ж дня після обіду близько третьої вони повернулися назад до Сан-Ремо, тож їм не довелося оплачувати ще один день перебування у готелі. Виселитись до третьої запропонував Дікі, однак саме Том заплатив за їхню ночівлю 3430 франків, або десять доларів і чотири центи. Знову ж таки, це Том придбав їм квитки на потяг до Сан-Ремо, хоча й сам Дікі мав повні кишені франків. Він узяв із собою чек з місячною платнею і отримав свої гроші франками, підрахувавши, що йому буде вигідніше потім поміняти франки на італійські ліри, адже останнім часом позиції франків суттєво зміцнилися.

У потязі Дікі не промовив жодного слова. Він схрестив руки на грудях і заплющив очі, удаючи, ніби спить. Том сидів навпроти нього й розглядав його худорляве, вродливе й зарозуміле обличчя, його пальці із зеленим перснем і золотою печаткою. Томові спало на думку напередодні свого від’їзду поцупити перстенця із зеленим каменем. Це мало б бути легко, адже Дікі знімав його, коли плавав. Іноді він знімав його навіть тоді, коли приймав душ. Том подумав, що краще зробити це в останній день. Він дивився на опущені повіки Дікі, а в самого всередині вирувала нестямна суміш ненависті, прихильності, нетерплячки й розгубленості, від чого перехоплювало подих. Він хотів убити Дікі. Ця думка навідувала його не вперше. Раніше, двічі або тричі, таке бажання спалахувало миттєво, через гнів або розчарування, й одразу зникало, залишаючи по собі відчуття сорому. А зараз він обдумував цю ідею аж хвилину, а може, навіть дві, адже він все одно збирався покидати Дікі, то чого йому тепер соромитись? У тій його затії з Дікі він зазнав поразки на всіх фронтах. Він ненавидів Дікі, бо з якого боку не дивився на те, що сталося, не знаходив у цих невдачах своєї вини. Е ні, він усе робив правильно, але всі його старання перекреслила неймовірна упертість самого Дікі. І його кричуща грубість! Він пропонував Дікі свою дружбу, компанію, повагу, та й, врешті-решт, усе, що мав, а Дікі відповів йому невдячністю, а тепер ще й відвертою неприязню. Дікі безпардонно вказував йому на двері. Якщо він уб’є його під час цієї мандрівки, подумав Том, то зможе пояснити це звичайнісіньким нещасним випадком. Він міг би… Раптом у нього з’явилася блискуча ідея: він сам може стати Дікі Ґрінліфом. Він зможе робити все, що робив Дікі. Спочатку він міг би повернутися до Монджибелло, зібрати речі Дікі, наплести Мардж сім мішків гречаної вовни, тоді знайти собі квартиру в Римі чи Парижі й щомісяця отримувати платню Дікі, підробляючи його підпис на чеках. Він міг би посісти його місце. Міг би примусити містера Ґрінліфа танцювати під його дудку. І навіть небезпека цього задуму, очевидна тимчасовість його успіху ще більше заохочували його до дії. Він узявся міркувати, як це можна зробити.