Патриція Гайсміт - Талановитий містер Ріплі

Можливо, у молодості місіс Картрайт була ще тією відьмою, подумав Том. Може, саме через неї донька стала такою знервованою, напевне, вона все життя тримала її біля себе, не давши можливості вийти заміж, може, вона заслуговувала на те, щоб її викинули за борт, а не водили попід ручку палубою і вислуховували її теревені, але яка тепер різниця? Хіба всі в цьому житті отримують по заслузі? Хіба він сам отримав по заслузі? Йому неабияк пощастило — він скоїв два вбивства, а йому все зійшло з рук. Фортуна посміхалась йому, коли він став Дікі Ґрінліфом, побачимо, чи посміхнеться тепер. У першій половині життя доля була до нього страшенно несправедлива, а зустріч із Дікі стала винагородою за всі його поневіряння. Однак Том відчував: щось неодмінно трапиться з ним у Греції, але навряд чи це буде щось добре. Мабуть, він занадто довго випробовував долю. Та навіть якщо вони викриють його за допомогою відбитків пальців чи підробленого заповіту, навіть якщо його посадять на електричний стілець, невже біль від страти чи сам факт його смерті у віці двадцяти п’яти років будуть такими жахливими, що всі ті місяці, з листопада й дотепер, коли він справді насолоджувався життям, не коштуватимуть такої ціни? Звісно ж, коштуватимуть!

Він шкодував лише про те, що досі не встиг об’їздити весь світ. Він хотів побувати в Австралії та Індії. Хотів відвідати Японію та Південну Америку. Бодай мигцем побачити мистецтво тих країн. Він дізнався багато нового про мистецтво, намагаючись копіювати недолугі картини Дікі. У галереях Парижа і Рима він несподівано відкрив у собі цікавість до живопису. Він не прагнув стати художником, але, якби мав багато грошей, то тішив би себе, колекціонуючи картини, що припали до душі, і навіть спонсорував би молодих талановитих художників.

Він прогулювався палубою з місіс Картрайт, слухав її іноді геть занудні монологи, а сам линув думками бозна-куди. Місіс Картрайт вважала його дуже милим. Вона кілька разів казала, що завдяки йому ця мандрівка була для неї дуже приємною. Вони навіть домовилися другого липня зустрітися у якомусь готелі на Криті. Далі місіс Картрайт мала їхати автобусом за спеціальним туристичним маршрутом. Том погоджувався на всі її пропозиції, хоча, прибувши до Греції, він не мав наміру ще коли-небудь з нею бачитись. Він уявляв собі, що тільки-но ступить на берег, як його одразу схоплять і посадять на інший корабель, а може, навіть на літак, і відправлять назад до Італії. Поки що він нічого не чув про повідомлення щодо свого арешту. Та, з іншого боку, може, вони й не збиралися його повідомляти? Корабельна газета — однісінький аркуш, — яка щовечора з’являлася на столах пасажирів, друкувала лише провідні світові новини, здебільшого політичні, тож марно було сподіватися прочитати в ній щось про справу Ґрінліфа. Усі десять днів подорожі Том перебував ніби в очікуванні власного кінця, але водночас був готовий з мужністю його зустріти. Він уявляв собі дивні речі: ніби донька місіс Картрайт падає за борт, а він кидається за нею і рятує її, або намагається спинити потоки води, що ринуть через пробоїну, затуляючи її своїм тілом. Він почував у собі надприродну силу та безстрашність.

Корабель наближався до берегів Греції, а Том стояв на палубі разом із місіс Картрайт. Вона розповідала йому, як сильно змінився порт у Піреї, відколи вона була тут востаннє, а Тома геть не цікавили всі ті зміни. Пірей існував, і тільки це мало значення. Перед ним був не міраж, він бачив справжній пагорб, по якому зможе гуляти, а далі — будинки, яких він зможе торкнутися, якщо, звісно, матиме таку можливість.

У порту чекала поліція. Четверо полісменів, схрестивши на грудях руки, дивилися на корабель. Том допоміг місіс Картрайт зійти трапом аж до самого берега, приязно посміхнувся і попрощався з нею та її донькою. Вони пішли отримувати свій багаж до відділення з літерою «К», і відразу з порту автобусом вирушали до Афін. Він залишився біля відділення з літерою «Р».

Відчуваючи на щоці досі теплий і вологий поцілунок місіс Картрайт, Том повільно рушив до полісменів. Він не чинитиме опору, він сам підійде до них і скаже, хто він. Позаду них стояв невеликий газетний кіоск, і він подумав, що варто придбати газету. Може, вони не заперечуватимуть. Полісмени зі схрещеними на грудях руками уважно дивилися, як він наближався. Вони мали чорну форму й кашкети. Том легенько посміхнувся. Один із полісменів торкнувся кашкета й відступив. Та інші не намагалися обступити його. Том пройшов між двома полісменами, а вони й далі дивилися поперед себе, не звертаючи на нього жодної уваги.