Патриція Гайсміт - Талановитий містер Ріплі

За два дні до відплиття Том навідався на чашечку чаю до графині Тіті делла Латти-Каччаґуерри, з якою він познайомився того дня, коли вперше вирушив на пошуки будинку. Служниця провела його до вітальні, і Тіті привітала його словами, яких він не чув уже кілька тижнів:

— Ох, вітаю, Томасо! Ви бачили сьогоднішні газети? Знайшлися валізи Дікі! І його малюнки! Тутечки, у Венеції, у відділенні «Американ Експресс»! — Її золоті сережки тріпотіли від хвилювання.

— Що? — Том не бачив газет. Він був занадто заклопотаний пакуванням своїх речей.

— Прочитайте! Ось тут! Він віддав їх на зберігання в лютому! Їх надіслали сюди з Неаполя. Може, він зараз у Венеції!

Том запхав носа до газети. Виявляється, мотузка, якою були стягнуті картини, розв’язалася, і службовець, який взявся її перев’язувати, ненароком побачив на полотнах підпис «Р. Ґрінліф». У Тома затремтіли руки, і, щоб трохи заспокоїтись, він міцно вхопився за краї газети. У статті писали, що зараз поліція ретельно оглядає всі речі, шукаючи відбитки пальців.

— Може, він живий! — вигукнула Тіті.

— Не думаю… Це зовсім не означає, що він живий. Може, він відправив ці валізи, а тоді його вбили або він наклав на себе руки. До того ж ці речі зберігалися під іншим іменем… Фаншоу… — Раптом у нього виникло відчуття, що графиню, яка нерухомо сиділа на канапі, приголомшила його знервованість, тож він миттю опанував себе і якомога спокійніше сказав:

— Хіба ви не бачите? Поліція шукає відбитки пальців. Навіщо б вони це робили, якби були точно впевнені в тому, що Дікі сам надіслав ті валізи? Та й з якого дива він зберігав би їх під чужим іменем, якщо мав намір сам їх забрати? Там навіть є його паспорт. Серед речей є його паспорт.

— А може, він сам ховається під іменем того Фаншоу? Ох, любий Томасо, вам не зашкодить трохи чаю! — Тіті підвелась. — Джустіно! Il te, per piacere, subtissimo [96] Чай, будь ласка, і покваптеся! ( іт .) !

Том безсило відкинувся на спинку канапи, досі стискаючи в руках газету. А як же той вузол на щиколотках Дікі? Невже йому знову не пощастить і він теж розв’яжеться, саме зараз?

— Ох, любий, ви такий песиміст, — сказала Тіті й поклала руку йому на коліно. — Це ж добрі новини! Припустимо, що відбитки пальців належать йому. Хіба ж це не чудово? А що, як завтра, прогулюючись якоюсь венеційською вуличкою, ви зненацька зіштовхнетеся з Дікі Ґрінліфом, також відомим як синьйор Фаншоу? — Вона залилась своїм приємним дзвінким сміхом, який був для неї таким же природним, як дихання.

— Тут написано, що у валізах знайшли все: приладдя для гоління, зубну щітку, взуття, верхній одяг, усі його речі, — озвався Том, намагаючись видати свій страх за пригнічення. — Йому б знадобилися усі ці речі, якби він був живий. Напевне, убивця забрав усі його пожитки й відніс до «Американ Експресс», бо це найлегший спосіб їх здихатися.

Його слова закрили рота навіть такій балакунці, як Тіті. Помовчавши, вона сказала:

— Може, не варто так засмучуватися, доки ми не дізналися, кому насправді належать відбитки пальців? Тим паче, що завтра ви вирушаєте в таку приємну мандрівку. Ось і чай!

Не завтра, а післязавтра, подумав Том. Достатньо часу, щоб Роверіні зміг отримати його відбитки пальців і порівняти їх із тими, які знайдуть на картинах і валізах. Він спробував пригадати всі рівні поверхні, на яких могли зберегтися його відбитки. Таких було небагато, за винятком хіба приладдя для гоління, але, якщо добре постараються, то навіть з фрагментів зможуть скласти добрий десяток підходящих відбитків. Його втішило хіба те, що поліція досі не взяла його відбитків пальців і, може, навіть не візьме, зважаючи на те, що йому не висунули жодних підозр. А що, як вони мають відбитки пальців Дікі? Хтозна, може, містер Ґрінліф уже надіслав їм зразки з Америки? Відбитки пальців Дікі могли бути де завгодно: на його речах в Америці, в будинку в Монджибелло…

— Томасо! Візьміть ваш чай! — сказала Тіті, знову торкнувшись його коліна.

— Дякую.

— Подивимося, що буде далі. Принаймні це ще один крок до з’ясування, що з ним трапилося насправді. Утім, якщо ця тема вас так засмучує, поговорімо про щось інше! Куди ви поїдете після Греції?

Він спробував повернутися думками до своєї мандрівки. Греція здавалась йому золотою, вона виблискувала обладунками стародавніх воїнів, її осявало сонячне світло. Він уявляв незворушні обличчя каріатид, що підпирали собою Ерехтейон [97] Ерехтейон — храм Афіни і Посейдона-Ерехтея на Акрополі в Афінах. . Він не хотів їхати до Греції, коли над ним нависала загроза бути викритим через кляті відбитки пальців. Це так принизливо! Він почуватиметься нікчемнішим за найогиднішого пацюка з афінської канави, нікчемнішим за найбруднішого жебрака, який простягатиме в нього милостиню на вулицях Салонік. Том закрив обличчя руками та схлипнув. Мрія про Грецію луснула, як золота повітряна кулька.