Галина Пагутяк - Діти

Прозріння Адася жорстоке. Руйнується цілісний образ світу; горить ліс, розсипається в порох місто, «земля потріскалась від страшної спеки і сама запалала». Такий апокаліптичний образ вивершує трагедію кохання Адася і Євки.

Згодом у романі «Філософський камінь» мотив трагічного кохання прозвучить уже пересторогою атомно-водневій війні, і «ненормальний» Антось Петрущак звертатиметься з листом до Уряду Миру, в якому проситиме людей схаменутися, придумати щось, поки не пізно, бо земля стане мертвою пустелею і закохані від жаху втрачатимуть розум.

Оригінальний талант з’явився в українській літературі. Галина Пагутяк цією книгою переконливо довела, що поетичне самовираження, зрозуміло, за умови нестандартної побудови творів і оригінальних композиційних вирішень, розкриває нові можливості для художнього проникнення в душевні порухи і вчинки сучасної молоді, що можна органічно поєднати достовірність зображення реалій буття з чутливою рефлексією, а мистецтво володіння деталлю — з алегорією, символом, казковим образом. Зрозуміло, Галині Пагутяк доводиться зазнавати і певних втрат, особливо в цікавих загалом спробах сполучити умовні конструкції з необхідним поглибленням аналізу соціальної дійсності, загальних злободенних проблем. І дивного в цьому нема нічого. Тим більше нема підстав для осудливого розмірковування про складність використання умовності — цього звичного, безсумнівного прийому художнього мислення. Відомо, що умовність, як правило, спрямовується на збільшення багатоплановості і багатофункціональності художнього образу, що, передбачається, повинно надавати творові додаткової художньої активності. Ясна річ, для створення глибших смислових проекцій нерідко свідомо руйнується загальновизнана логіка художнього мислення, вводяться алогічні ситуації, випадковості, символи, парадокси. Як, скажімо, випадково з’являється в романі «Філософський камінь» і кудись невідомо, мов той самотній подорожній, біжить беззахисний заєць. Можливо, не слід шукати під цим образом якогось таємничого символу і підтексту, проте не можна не замислитися над тим, яка ж функція образу зайця, який зміст, наприклад, подорожувань Дон-Кіхота і Дон-Жуана та їхніх рефлексій на оточуючий нас світ. Нема потреби формулювати однозначну відповідь, бо такі образи-символи, образи-алегорії є для читача стимулом для роздумів про переживання сучасної людини, яка стурбована і загрозою термоядерної катастрофи, і екологічними проблемами, і появою в свідомості частини людей духовно-морального «вакууму», і поширенням різноманітних форм споживацької психології, і ослабленням морального тяжіння вікодавніх звичаїв і традицій, і пониженням комунікативної активності сучасника, його здатності і потреби співчувати, співпереживати, перейматися чужими болями, тривогами, радощами…

Галина Пагутяк намагається поєднати конкретну образність, життєву достовірність реалій з умовними конструкціями, які спрямовані на досягнення універсальності своїх прийомів; вона прагне до синтезу чутливої рефлексії і реалістичного явища, деталі, поглибленого психологічного аналізу складних внутрішніх станів людини. Проте ще їй нелегко, — особливо це помітно в романі, — досягти того, щоб твір був у композиційній і стилістичній єдності, щоб окремі сцени злилися в цілісний, структурно завершений твір. Відчутна ще велика зваба самодостатнього ліричного самовираження, прагнення до багатозначності і багатозначимості умовних прийомів художньої виразності. Одначе кожного, хто відкриває цю книгу, не омине щасливий подив від народження нового таланту, який щиро і послідовно витворює оригінальний художній світ.

…Ніхто ніколи не бачив, як плаче лис на сонячній галявині. Та лис Мацько, поклавши голову на витягнуті лапи, плакав, бо кляті миші за намовою заздрісного художника-бездари щурика Альцеста погризли його картини. «Я — художник: Ти розумієш, що я художник?! — в гіркому розпачі доводив їжакові Грицьку ображений лис. — Це все одно, що моїх дітей з’їли… Рийся в смітті, як хочеш, а я буду сміття з душ вимітати».

Що ж, таке громадянське кредо достойне справжнього художника.

Микола Жулинський

Хлопець біг вулицею, спотикаючись об кожен камінь. Сонце сліпило очі, й дихати було важко.