- Товаришу, - сказала К. Кі. - Не можна опускатися.
Чучак сказав:
- При всій повазі, товаришу, нам слід дати йому понюхати шалений білий цвіт.
Я підніс руку.
- Годі, - сказав я. - Наш підопічний розповість нам, як уперше зустрів командира Ґа, а коли він це скаже, ми дамо відповідь на одне його запитання, яке захоче.
Старі слідчі подивився на нас з бурхливою недовірою. Вони сперлися на міцні вузлуваті руки, зігнувши пальці, аж на них побіліли від напруги криві нігті.
Командир Ґа сказав:
- Я зустрічав командира Ґа двічі. Перший раз це було навесні - я почув, що він прибуде незадовго до того.
- Починайте звідси, - сказали ми йому.
- Невдовзі після того, як я потрапив до 33-го табору, - почав він, - Моннан пустила чутку, що один із новеньких в’язнів - агент командира Ґа, котрий діє під прикриттям. Його буцімто послано ловити охоронців, які знічев’я убивають в’язнів, чим знижують виробництво. Мабуть, це зробило свою справу: подейкували, менше людей стали калічити задля розваги. Але коли прийшла зима, всі переймалися вже не стусанами охорони.
- Як вас називали охоронці? - спитали ми його.
- Там немає імен, - сказав він. - Я пережив зиму, але вона мене змінила. Не зможу описати вам ні цю зиму, ні цю зміну. Коли прийшла відлига, мені все стало байдуже. Я зиркав на охоронців, наче вони були сироти. Я клеїв дурника на часі самокритики. Замість того щоб сказати: мовляв, я міг би викотити ще вагонетку руди чи добути ще тонну, я звинувачував свої руки в тому, що вони не слухаються рота, чи праву ногу - у тому, що вона йде не туди, куди ліва. Зима мене змінила - я став іншим чоловіком. Той холод мені словами не описати.
- Присягаюся любов’ю до Чучхе! - сказав старий слідчий. На столі перед ним і далі лежала туфля. - Коли б ми взялися за цього ідіота, уже поховальний загін ішов би по тіла славетної актриси та її нещасних малят!
- Він же навіть не командир Ґа! - нагадали ми йому.
- Тоді чого ж ви слухаєте його соплі про тюрму? - спитав він і звернувся до командира Ґа. - Ти вважаєш, що там, у горах, холодно? А тепер додай туди снайперів-янкі й бомбардувальники в небі. Уяви, що там нема польової кухні, де щодня вам варять капустяну юшку. Що немає зручної койки в лазареті, яка безболісно вирятує тебе з твого нещастя!
На нас ніхто ніколи не скидав бомб, але ми розуміли, про що говорив командир Ґа. Колись нас посилали на північ по біографію охоронця в тюрмі 14-18. Увесь день ми повільно повзли на північ у «вороні», і сльота знизу крізь дошки потрапляла в кузов, і черевики примерзали до підлоги. Ми тільки гадали, чи справді їдемо допитувати, чи це нас так тихцем самих відправляють до в’язниці. У нас, перепрошую, лайно в задах позамерзало, і ми були вже думали, що в Пубйоку хтось поклопотався і нас усерйоз позбуваються.
Командир Ґа вів далі:
- Мене, як новенького, поселили поряд із лазаретом, де люди всю ніч стогнали. Там був один дід, який усім особливо надокучив. Він не міг працювати, бо руки його вже не слухалися. Люди могли б його покривати, але всі терпіти його не могли: на одному оці в нього було більмо, і він весь час тільки бурчав, вередував і питав про щось. Цілу ніч міг видавати усілякі питання. «Хто ви? - вигукував він серед ночі. - Чому ви тут? Чого мовчите?» Тиждень за тижнем я гадав, коли вже приїде машина по кров і нарешті він замовкне. А потім став замислюватися над його запитаннями. Чому я тут? Що я такого зробив? Урешті я почав йому відповідати. «Чого не зізнаєтеся?» - репетував він на весь барак, а я з другого кінця відгукувався: «Я зізнаюся! Я вам усе розповім». Від цих розмов люди нервували, і однієї ночі до мене прийшла Моннан. То була найстарша жінка в таборі, і від голоду в неї не залишилося ні стегон, ні грудей. Вона була пострижена по-чоловічому і обв’язувала руки смугами тканини.
Командир Ґа далі розповів, як вони з Моннан тихо вийшли з бараку, пройшли сіни, бочки з водою, і, якщо ще не було сказано, ми всі подумали, що ім’я Моннан означає «магнолія» - і це найбільша, найвеличніша біла квітка. Наші підопічні кажуть, що бачать саме її, коли автопілот зносить їх на саму вершину болю - на холодну вершину, де перед ними відкривається самотній, білий, морозяний цвіт. Незалежно від того, які конвульсії скручують їхні тіла, цей образ міцно врізається в їхню пам’ять. Це ж непогано, правда? Єдиний вечір, повний болю, - і ось уже все минуле позаду, усі марноти й усі невдачі позаду, навіть гіркоти від них не лишається.
- Надворі, віддихуючи парою, - продовжив командир Ґа, - я спитав Моннан, де поділися всі охоронці. Вона показала на адміністративні будівлі. «Завтра, напевне, приїде міністр тюремних шахт, - сказала вона. - Я це бачила й раніше. Вони всю ніч займатимуться документами».
Читать дальше
Конец ознакомительного отрывка
Купить книгу