Адам Джонсон - Син Начальника сиріт

- А потім побачив на екрані тебе й зрозумів, яка та жінка насправді звичайна. Вона вміла співати, хотіла чогось у житті досягти, але ти показала, що її краса - це майже краса, це, можливо, краса. Правда в тому, що коли я думав про жінку, якої не вистачало в моєму житті, я бачив саме твоє обличчя.

- А та - майже, можливо, дружина? Що сталося з нею?

Він знизав плечима.

- Нічого? - спитала вона. - Ти більше її не бачив?

- Де б я міг її побачити? - здивувався він.

Він сам не помітив, а Сан Мун звернула увагу, що музика припинилася. Вона підійшла до дверей, покричала, доки діти продовжили.

Сан Мун звернулася до нього:

- Ти, напевно, маєш сказати мені, за що тебе посадили туди.

- Я побував в Америці, і там мою душу засмітив капіталізм.

- У Каліфорнії?

- У Техасі, - сказав він. - Звідти я привіз собаку.

Вона схрестила руки на грудях.

- Мені це все не подобається. Напевне, ти - якась частина планів мого чоловіка, він тебе, мабуть, послав якусь штуку мені влаштувати - інакше його друзяки тебе б убили. Не знаю, чому ти тут розказуєш це все мені, а тебе ніхто не вбив.

Вона дивилася в бік Пхеньяна, наче шукаючи відповідь у місті. Він спостерігав, як на її обличчі змінюються почуття, немов погода: хмарна непевність; жаль - і за помахами вій покотилися дощові краплини. Вона була неймовірною красунею, справді - але він тепер зрозумів, що не тому він закохався в неї там, у таборі - а через те, що порухи її душі моментально відображувалися на обличчі. Звідси - акторська сила, непідробність. Він зрозумів, що коли б хотілося закарбувати на тілі всі її настрої, то він мусив би зробити двадцять татуювань. Так доктор Сон це відчував у Техасі, де куштував барбекю. Ґіль - попиваючи віскі й жартуючи з японською барменкою. А ось він - на балконі самого командира Ґа, поряд із Сан Мун, у якої по обличчі котяться сльози, і за декорацію йому - весь Пхеньян унизу. Тепер йому не важливо, що станеться далі.

Він нахилився до неї. Довершити це щастя міг лише дотик. Якщо він зможе витерти їй сльозу - цей момент буде вартий чого завгодно.

Вона обережно стежила за ним.

- Ти казав про чоловіка твоєї «майже дружини». Що він зник, відплив до світла. Ти його вбив?

- Ні, - сказав він їй. - Він дезертирував. Утік на рятувальному плоту. Коли ми вийшли на палубу й стали його виглядати, ранкове сонце над океаном було таке ясне, що, здавалося, його поглинуло світло. У нього на грудях був витатуйований портрет дружини, тож вона буде з ним завжди, навіть якщо він з нею не буде. Але не хвилюйся, я не дам тобі перетворитися на туманний спогад!

Він бачив: їй не сподобалася чи то відповідь, чи то те, як вона прозвучала. Але тепер його історія - частина її історії. Тут нічого не вдіяти. Він простягнув руку, торкнувся її щоки.

- Не займай мене, - попросила вона.

- А твій чоловік, якщо хочеш знати, - у нього темрява, - промовив він. - Він пішов у темряву.

Десь унизу почулося, що їде велика машина. На гору рідко заїжджали автомобілі, і Ґа став вдивлятися вниз, у ліси, сподіваючись розпізнати, що там їде, між деревами.

- Не хвилюйся, - заспокоїв її Ґа. - Правда в тому, що Великий Керівник має для мене завдання, а коли воно скінчиться, гадаю, ти мене більше не побачиш.

Він глянув на неї уважно, намагаючись побачити, як вона сприйме ці слова.

- Я багато років працювала з Великим Керівником, - сказала вона. - Двадцять фільмів. Я б не була аж так упевнена, що може бути в нього на думці.

Звук двигуна наближався, сумнівів бути не могло: важкий дизель, передача глухо порипує… На балкон сусіднього будинку вийшов товариш Бук і подивився вниз. Але хоча він машини в заростях і не розгледів, обличчя його спохмурніло. Вони з Ґа обмінялися довгими обережними поглядами.

Товариш Бук гукнув їм:

- Швидко, заходьте до нас, часу мало!

Він зайшов у дім.

- Що це? - спитала Сан Мун.

- «Ворон», - відповів Ґа.

- Що значить «ворон»?

Біля поруччя вони почекали й побачили, як машина з’явилася на відкритій ділянці шляху.

- Ось він, - Ґа показав на чорний тент. - Ото «ворон».

Якусь мить вони спостерігали, як машина поволі пнеться нерівною дорогою до їхнього будинку.

- Не розумію, - сказала вона.

- Що тут розуміти? Це машина, яка приїжджає й забирає.

У таборі він, бувало, фантазував, що міг би підібрати в тому ангарі, коли б бодай за хвилину до від’їзду дізнався, що його повезуть на рудники. Голка, цвях, бритва - чого б не віддав за таке в тюрмі! Шматочок дроту - було б сильце птахів ловити. Шматок гуми - було б із чого пастку на щурів зробити. А скільки разів йому бракувало простої ложки! Але тепер його хвилювало інше.