Адам Джонсон - Син Начальника сиріт

- Ви про справжнього командира Ґа? - спитали ми. - А хто ж такий несправжній? Чому ж несправжній вибачився перед вами за вчинок справжнього?

- Вибачився?

- Самозванець сказав, що вибачається за цей шрам, за те, що він із вами зробив.

- Це якісь дурниці, - сказав Бук. - Командирові Ґа немає за що переді мною вибачатися. Він зробив мені найбажаніший подарунок, єдине, чого я не міг добути сам для себе!

- Який? - спитали ми.

- А то ж який - убив справжнього командира Ґа, звісно!

Ми перезирнулися:

- Тобто він не лише вбив актрису з дітьми, він ще й міністра КНДР убив?

- Він не вбивав Сан Мун і її дітей. Ґа перетворив їх на маленьких пташок і навчив їх сумної пісні. І вони полинули на захід сонця, туди, де ви ніколи їх не знайдете!

Ми раптом замислилися, чи не правда це - може, актриса з дітьми десь ховаються? Адже Ґа живий, чи не так? Але в кого вона, де її тримають? У КНДР легко зробити, щоб хтось зник. А от щоб з’явився знов - який чарівник таке може?

- Якби ви допомогли нам, ми б постаралися допомогти вам, - запропонували ми Букові.

- Допомогти вам? Моя сім’я загинула, друзі загинули, я загинув. Не буду я вам допомагати.

- Гаразд, - сказали ми й стали збиратися. Було вже пізно, і ми зовсім виснажилися.

Я помітив на руці в товариша Бука золоту обручку. Сказав Чучакові її зняти.

Чучак полохливо озирнувся, потім узяв Бука за руку й спробував стягти обручку.

- Туго сидить, - сказав Чучак.

- Слухайте, - сказав товариш Бук. - У мене ж більше від них нічого не залишилося - від жінки, дочок!

- Дійте, - сказав я Чучакові. - Він нам більше не знадобиться.

К. Кі взяла кусачки:

- Я зніму!

- Ненавиджу вас! - сказав товариш Бук.

Він сильно крутнув обручку, обдираючи шкіру, - і золото вже було в моїй кишені. Ми розвернулися й пішли.

- Я більше нічого вам не скажу! - крикнув нам услід товариш Бук. - Ви тепер не владні наді мною, усе! Чуєте? Я тепер вільний. Ви не маєте наді мною влади. Чуєте?!

Ми по черзі полізли скобами нагору з ями. Скоби були слизькі, діяти треба було обережно.

- Одинадцять років! - кричав і далі товариш Бук, і сирим цементним приміщенням котилася луна. - Одинадцять років я постачав у ці в’язниці те, що замовляли. Замовляли форми дитячих розмірів, уявляєте! Тисячі. Роблять і вдвічі менші ка`йла. У вас є діти? Одинадцять років лікарі в цих в’язницях не замовляли ліків, а кухарі - ніяких продуктів, крім пшоняної крупи та солі. Возили те пшоно й сіль, тоннами! Жодна в’язниця ні разу не замовила хоча б пару чобіт, хоч один брусок мила. Пакети для крові їм давай! Кулі та колючий дріт - сьогодні на завтра! Я свою сім’ю підготував. А ви готові? Ви знаєте, що вам тоді робити?

Підіймаючись один за одним оцинкованими скобами, ті з нас, хто мав дітей, намагалися зосередитися на своїх рухах, а стажери - стажери ж узагалі вважають себе поза всіма небезпеками, правда? К. Кі вела перед, освітлюючи шлях своїм налобним ліхтариком. Коли вона зупинилася й озирнулася вниз на нас, ми теж зупинилися. Подивилися на неї, на світло, що било нам в очі.

Вона спитала:

- Що, Рьоктосан дезертирував?

Ми всі мовчали. У тиші стало чути, як Бук і далі говорить про те, що дітей вішають і закидають камінням і таке інше.

К. Кі простогнала, сумно й розчаровано:

- І Рьоктосан теж… - і похитала головою. - Чи залишився хоч один, хто не виявиться боягузом?

Тут запрацювали помпи, і, на щастя, ми більше нічого не почули.

Коли командир Ґа повернувся в дім Сан Мун, у нього на боці був пістолет у стилі Дикого Заходу. Перш ніж він постукав, Брендо попередив увесь дім, що він уже тут. Сан Мун вийшла до нього в простому чосон-оті: біла чоґорі [38] Одяг із довгими рукавами на зразок блузки чи жакета. і чхіма [39] Спідниця. у світлих квітах. То був селянський одяг, у якому вона з’являлась у фільмі «Істинна дочка Батьківщини».

Сьогодні вона не відправила його в льох. Він прийшов з роботи і тепер був удома, і його зустрічали, як нормального чоловіка зі служби. Син і дочка стояли струнко в шкільній формі, хоча вони сьогодні в школі й не були. Вона не відпускала їх з дому, відколи він приїхав. Він називав дітей «дівчинка» і «хлопчик», бо Сан Мун відмовилася сказати їхні імена.

У дівчинки в руках була дерев’яна таця з гарячим мокрим рушником, яким батько витирав пил з обличчя, шиї, тильного боку рук. Хлопчик приносив тацю, на яку батько складав, знімаючи, всі свої ордени й медалі. Командир Ґа вийняв на тацю все з кишень: кілька військових вонів [40] Вон - корейська грошова одиниця. , квитки на метро, міністерське посвідчення - і в мішанині цих повсякденних речей два командири Ґа стали одним. Але коли монетка впала з таці на підлогу, хлопчик перелякано здригнувся. Якщо десь і лишався дух командира Ґа - то він був у напружених позах дітей, у відчутті навислої над ними загрози покарання.