Адам Джонсон - Син Начальника сиріт

Командир Ґа вийняв із кишені свій фотоапарат.

- Можна? - спитав він Великого Керівника.

- О командире Ґа, - похитав головою Великий Керівник. - Ох уже ці ваші фотокамери. Ну хоч зараз ви жінку фотографуєте!

- Хочете зустрітися з сенатором? - спитав її Ґа.

Вона обережно кивнула.

- Не заплющуйте очей, - сказав він. - Не треба більше веслувати, заплющивши очі. Робіть так, і я привезу вам сенатора.

Дівчина здригнулася, коли командир Ґа простяг руку, щоб прибрати з її лиця пасмо, - очі в неї були величезні, перелякані, коли апарат задзижчав, фокусуючись. І - спалах.

Щойно наші стажери прибули в 42-й відділ, їм видали стандартний набір: польові халати, які застібаються спереду, халати для допитів, які застібаються ззаду, планшетки і, нарешті, обов’язкові окуляри, які надають нам поважнішого вигляду, щоб підопічний відчував бажання здатися перед нашою інтелектуальною перевагою. Усім членам команди Пубйоку видають сумку з набором предметів, щоб карати й залякувати: наждачні рукавиці, гумові палиці, шлункові трубки тощо. І, правду кажучи, наші стажери сильно розчарувалися, коли їх повідомили, що нічого такого їм не потрібно. Але сьогодні ввечері ми видали Чучакові кусачки-болторіз - і його обличчя просто-таки засяяло відчуттям своєї місії. Він поклацав кусачками, покрутив їх перед очима, щоб відчути, як вони врівноважені. А К. Кі, отримавши пастуший електрошокер, тут же випробувала його, поклацавши спуском із такою швидкістю, що всю кімнату осяяли сині спалахи. Я сам особливо не обертався в колах янбанів , тож не міг знати, що за людина цей товариш Бук, але був переконаний, що ця особа відіграла важливу роль у біографії командира Ґа.

Тоді ми всі вдягли налобні ліхтарики й хірургічні маски, застібнули одне одному халати на спинах, після чого почали спускатися драбинами в серце похмурого крила силових допитів. Коли ми відкручували болти люка, що вів до поганої ями, Чучак спитав нас:

- А що, правда, що старих слідчих відправляють у тюрму?

Наші руки зупинилися.

- Пубйоківці мають рацію в одному, - відповіли ми йому. - Ніколи не пускайте підопічного собі в голову!

Спустившись у люк, ми замкнули його за собою. Потім ми спустилися вглиб металевими щаблями, уставленими в цементну стіну. Унизу стояли чотири великі помпи, які викачували воду зі ще глибших бункерів. Вони активувалися десь двічі на годину й створювали жахливий шум і жар.

Саме в цьому місці Пубйок тримав особливо впертих підопічних, щоб ті з часом м’якшали в цій сирості, від якої в нас одразу запітніли окуляри. На всю довжину приміщення тяглася залізна скоба, вмурована в підлогу, і до неї було прикуто тридцять із чимось підопічних. Підлога була похила, а дренаж такий поганий, що бідолашні дурники в нижчій частині спали, скулившись у стоячій воді.

Мало хто з них поворухнувся, коли ми пройшли цим приміщенням, де з бетонної стелі, зеленої й слизької, крапотіла теплувата вода. Ми міцно натягли свої маски. Торік у поганій ямі завелася дифтерія, забравши всіх підопічних і прихопивши з собою й декого зі слідчих.

К. Кі приставила контакти своєї штучки до залізної скоби й пустила іскру, привернувши загальну увагу. Більшість підопічних інстинктивно затулили обличчя руками чи скулилися в позу ембріона. Чоловік у кінці скоби, який лежав у воді, сів, кавкнувши від болю. На ньому була порвана, просякнута болотом вихідна сорочка, труси й підтяжки від шкарпеток на литках. Це був товариш Бук.

Ми наблизилися й побачили на його брові вертикальний шрам. Брова колись була розсічена надвоє, і рана зажила так погано, що краї брови так і не зрослися. Ну хто одружується з жінкою, яка не вміє шити?

- Чи ви товариш Бук? - спитали ми його.

Бук підвів голову, засліплений нашими ліхтариками.

- Хто ви такі - нічна зміна? - поцікавився він, слабко, непереконливо реготнувши. Виставив руки вгору, зображуючи, ніби йому страшно й він захищається. - Усе, усе, здаюсь, зізнаюсь! - вигукнув він, але його сміх перейшов у довгий напад кашлю: ознака тріснутих ребер.

К. Кі сунула кінець свого шокера у воду й натисла кнопку.

Товариша Бука скрутило від болю, а його сусід, зовсім голий, перевернувся на бік і випорожнив кишечник у чорну воду.

- Слухайте, ми цього не любимо, - сказали ми Букові. - Коли ми будемо за це відповідальними, ми це місце закриємо!

- О, це взагалі розкішно! - засміявся товариш Бук. - Ви ще й не відповідальні.

- Звідки у вас цей шрам? - спитали ми.

- Який, оцей? - перепитав він, показуючи на рвану брову.