Адам Джонсон - Син Начальника сиріт

- О, американці будуть! - запевнив його Великий Керівник. - Вони привезуть те, що взяли в мене. Отримають своє приниження. І поїдуть назад ні з чим.

- Як? - спитав Ґа. - Як ви їх сюди викличете?

Тепер Великий Керівник усміхнувся:

- Оце - найцікавіше! - сказав він.

Він повів Ґа в кінець загнутого коридору, де були сходи. Вони спустилися на кілька поверхів металевими сходами, і Великий Керівник намагався приховати, що накульгує. Невдовзі вони зайшли туди, де по стінах текла вода й поруччя вже були іржаві й хиткі. Командир Ґа перехилився через те поруччя подивитися, наскільки глибоко сягають ті сходи, - унизу була лише темрява й луна. На якомусь майданчику Великий Керівник зупинився й відчинив двері в новий коридор - зовсім не такий, як попередні. Тут на кожних дверях, повз які вони проходили, було мале заґратоване віконечко та навісний замок. Командир Ґа з першого погляду розпізнав в’язницю.

- Відлюдне тут місце, - зауважив він.

- Чому ж відлюдне? - не озираючись, відказав Великий Керівник. - У вас тут є я!

- А ви? - спитав Ґа. - Ви сюди самотою спускаєтеся?

Великий Керівник зупинився біля одних таких дверей і витяг окремий, аж якийсь самотній ключ. Із посмішкою глянув на командира Ґа.

- Я ніколи не самотній, - сказав і відімкнув двері.

У кімнаті сиділа висока худа жінка. Її обличчя ховалося за кудлатим темним волоссям. Перед нею лежало багато відкритих книжок, і вона писала при світлі лампи, шнур від якої ховався в дірі цементної стелі. Жінка мовчки подивилася на них.

- Хто це? - спитав командир Ґа.

- А спитайте її самі! Вона говорить англійською.

І Великий Керівник звернувся до неї англійською.

- Погана дівчинка, - з широченною усмішкою промовив він. - Погана-погана дівчинка!

Ґа підійшов ближче і присів, так що його обличчя опинилося на рівні її очей.

- Хто ви? - спитав він англійською.

Вона кинула оком на револьвер у нього при боці й похитала головою, наче боялася, що будь-яке слово може стати для неї небезпечним.

Тепер Ґа побачив, що книжки перед жінкою були одинадцятитомником «Вибраних творів Кім Чен Іра», які вона переписувала слово в слово в блокноти, яких перед нею лежала ціла гора. Ґа витягнув шию й помітив, що вона саме займалася п’ятим томом «Про кіномистецтво».

- «Актриса не може грати роль, - прочитав Ґа. - Вона повинна в акті мучеництва принести в жертву себе й стати своєю героїнею».

Великий Керівник схвально всміхнувся, почувши власні слова.

- Вона старанна учениця, - сказав він.

Великий Керівник жестом дав їй зрозуміти, що вона може перерватися. Жінка поклала олівець і стала розтирати руки. Вони привернули увагу командира Ґа. Він нахилився ближче.

- Покажіть, будь ласка, руки, - попросив він.

Він простяг руки долонями вгору, даючи зрозуміти, чого хоче від неї.

Вона повільно показала долоні. Вони були майже повністю вкриті товстими, сірими, просоленими мозолями, які колись не раз лопалися - майже від зап’ястя до пучок. Командир Ґа заплющив очі й кивнув, схиливши голову перед тими тисячами годин на веслах, що зробили ці руки такими.

Він звернувся до Великого Керівника:

- Як? Де ви її знайшли?

- Її підібрало рибальське судно, - відповів Великий Керівник. - У човні була лише вона, більше нікого. Вона зробила зі своєю подругою щось погане, щось дуже погане. Капітан урятував її й підпалив човен.

Великий Керівник із помітним задоволенням насварився на неї пальцем.

- Погана, погана дівчинка! - мовив він англійською. - Але ми їй пробачаємо. Так, що було, те минуло. Таке буває, і тут нічим не зарадиш. Як ви гадаєте, американці приїдуть зараз? Як гадаєте, сенатор скоро пошкодує, що мої посли їли в нього без столових приборів, на вулиці, серед собак?

- Треба буде знайти багато специфічних речей, - сказав командир Ґа. - Якщо йдеться про те, щоб наша зустріч американців пройшла успішно, мені буде потрібна допомога товариша Бука.

Великий Керівник кивнув.

Командир Ґа знову звернувся до жінки:

- Я чув, як ви говорили з китовими акулами. І веслували при світлі медуз!

- Усе було не так, як вам розповіли, - сказала жінка. - Вона була мені як сестра. А тепер я сама, сама-одна…

- Що вона каже? - спитав Великий Керівник.

- Каже, що їй самотньо.

- Дурниці, - відказав Великий Керівник. - Я весь час тут, унизу. Я готовий її втішити.

- Вони хотіли висадитися на наш човен, - сказала вона. - Лінда, моя подруга, стріляла в них ракетами - нам більше не було чим оборонятися. Але вони все одно не відступали й застрелили її, просто на місці, на моїх очах. Скажіть, як довго я тут пробуду?