Адам Джонсон - Син Начальника сиріт

Потім дружина розгорнула перед ним тобок, як ширму, щоб він міг тут же, на місці, спокійно перевдягтися. Коли він урешті вдягнув тобок, Сан Мун звернулася до дітей:

- Ідіть, позаймайтеся музикою.

Коли діти пішли, вона прислухалася до перших нот, перш ніж щось сказати, а потім, коли музика здалася їй надто тихою, пішла на кухню й покрутила ручку гучномовця так, щоб за його звуком їх не можна було підслухати. Він пішов за нею, почув у її голосі роздратування, коли вона сказала, що по радіо нова оперна діва співає «Море крові».

Сан Мун узяла в нього зброю. Відкрила барабан і переконалася, що куль у ньому немає. Потім ворухнула дулом у бік Ґа:

- Я маю знати, звідки в тебе ця зброя.

- Його робили на замовлення, - відповів він. - Це один такий.

- О, я впізнаю цей пістолет, - сказала вона. - Скажи, хто тобі його дав?

Сан Мун підставила стілець до кухонного столу й стала на нього. Поклала пістолет на шафу з посудом.

Він дивився, як її тіло витягується, змінює форму під чосон-отом. З-під краю одягу стало видно кісточки, і ось уже вся її вага балансує на пальцях ніг. Він подивився на ту шафку, куди було сховано пістолет, гадаючи, що ще там може бути.

Пістолет командира Ґа лежав на задньому сидінні «мерседеса», але він усе ж запитав:

- Твій чоловік носив зброю?

- Носить, - підкреслила вона.

- Хіба твій чоловік носить зброю?

- Ти не відповів на моє запитання. Я знаю той пістолет, який ти приніс. Його в кількох фільмах знімали - у п’яти, не менше. Це той самий пістолет із перламутровим руків’ям, з якого холоднокровні ковбойської зовнішності американці завжди стріляють у мирне населення.

Сан Мун спустилася зі стільця, знову засунула його під стіл. На підлозі були сліди, що свідчили: подібне робилося неодноразово.

- Дак-Хо дав це тобі зі складу реквізиту, - припустила вона. - Він чи то мені на щось натякає, чи я взагалі не розумію, що відбувається.

- Мені його дав Великий Керівник, - відповів він.

Сан Мун скривилася:

- Не зношу цього голосу, - зізналася вона: оперна діва дійшла до арії, що славила мучеництво снайперських загонів на горі Мьохянсан. - Треба звідси вийти, - сказала актриса й вийшла на веранду.

Він пішов із нею; гріло приємне надвечірнє сонце, і з гори Тесон відкривався краєвид усього Пхеньяна. Унизу, над ботанічними садами, переверталися в повітрі ластівки. На цвинтарі старі люди готувалися до власної смерті, розкриваючи паперові парасольки й навідуючи могили інших.

Сан Мун закурила, в очах її з’явилися сльози, і невдовзі потік макіяж. Вона стала біля Ґа коло поруччя. Він не знав, чи можна точно визначити, правдиві сльози актриси чи ні. Розумів лише те, що, справжні чи награні, ці сльози - не за її чоловіком. Може, плакала, бо їй уже тридцять сім років, чи тому, що до неї більше не приходили в гості друзі, чи через те, як діти в іграх карали ляльок за те, що ті нечемно їм відповідали…

- Великий Керівник сказав мені, що придумує тобі нову роль у кіно.

Сан Мун відвернулася, щоб випустити дим:

- Великий Керівник зараз має в серці місце лише для опери, - сказала вона й простягла йому свою цигарку, докурити. Ґа узяв і затягнувся.

- Я знала, що ти сільський, - сказала вона. - Он як ти цигарку тримаєш. Що ти знаєш про Великого Керівника й про те, буде чи не буде в мене нова роль?

Ґа взяв цигарку з її пачки й закурив нову.

- Колись я курив, - мовив він. - А в тюрмі втратив цю звичку.

- Ця тюрма має щось для мене означати?

- Нам там показували фільм «Істинна дочка Батьківщини».

Вона відкинулася на поруччя, зіпершись на лікті. Від цього її плечі піднялися, обриси кісток тазу проступили крізь білий чосон-от.

- Я тоді зовсім дитиною була, взагалі не уявляла, як грати…

Вона питально подивилася на нього: ну, як сприйняли цей фільм?

- Я раніше жив на морі, - сказав він. - У якийсь момент я майже одружився. Тобто міг одружитися. Могло б вийти. То була дружина мого колеги по кораблю, доволі красива.

- Але якщо вона була дружина, то вона вже була заміжня, - зауважила Сан Мун і, не розуміючи, подивилася на нього. - Чому ти мені про це розповідаєш?

- О, її чоловік зник, - пояснив командир Ґа. - Її чоловік просто відплив до світла. У тюрмі, де було не дуже добре, я намагався думати про неї, про мою майже дружину, щоб набратися сили…

Перед ним з’явився образ капітана з портретом дружини на його старечих грудях: колись чорнило було чорне, а тепер стало розмито-блакитним, наче пересувалося вглиб під шкіру, - акварель на місці непорушного образу, просто туманна пляма там, де була кохана жінка. Оце в нього сталося в тюрмі з дружиною другого помічника: вона зникла з очей, просочилася кудись із його пам’яті.