Брет Істон Елліс - Американський психопат

Він одразу починає гиготіти. І після короткої паузи всі за столом, крім мене, теж вибухають сміхом.

— Ось де суть жарту, — гордо і з полегшенням каже Престон.

Ван-Паттен дає йому п’ять. Навіть Прайс сміється.

— Господи, — кажу я, — який жах.

— Чому? — питає Престон. — Це ж смішно. Це гумор.

— Так, Бейтмене, — додає Мак-Дермотт. — Веселіше.

— Майже забув, — говорить Прайс. — У Бейтмена встає тільки на членів союзу боротьби за громадянські свободи. З цим є якісь проблеми?

— Це не смішно, — кажу я. — Це расизм.

— Бейтмене, вилупку ти відлюдькуватий, — каже Престон. — Припини читати біографії Теда Банді [44] Серійний вбивця, ґвалтівник та некрофіл. .

Він підводиться і дивиться на свій «Ролекс».

— Усе, мені час іти. Побачимося завтра.

— Так, те саме місце, той самий час, — каже Ван-Паттен, пхаючи мене ліктем.

Перш ніж піти, Престон схиляється до мене.

— «Бо коли я останнього разу трахав негритянку, вона вкрала в мене гаманець».

— Та зрозумів я, зрозумів, — кажу я, відштовхуючи його.

— Запам’ятайте, хлопці: мало що в житті працює так надійно, як «Кенвуд».

Він виходить.

— Ябба-дабба-ду, — каже Ван-Паттен.

— А хтось чув, що печерні люди їли більше клітковини, аніж ми зараз? — запитує Мак-Дермотт.

Ми приїхали в «Пастелі», і я мало не плачу, бо впевнений, що сісти там не пощастить, однак столик непоганий, і полегшення котиться солодкою хвилею по моєму тілу. Мак-Дермотт знайомий із метрдотелем «Пастелей», отож, хоча ми й замовили столик із таксі кілька хвилин тому, нас одразу проводять через повний людей бар у рожеву, яскраво освітлену головну залу і розсаджують у чудовій кабінці на чотирьох. Зарезервувати столик у «Пастелях» практично неможливо, тож всі ми — Ван-Паттен, я, навіть Прайс — вражені тим, як майстерно Мак-Дермотт здобув нам столик. Може, ми навіть трохи йому заздримо. Сівши в таксі на Вотер-стрит, ми зрозуміли, що столик ніхто ніде не замовив, і поки обговорювали переваги нового каліфорнійсько-сицилійського ресторанчика у Верхньому Іст-Сайді (і я панікував так сильно, що мало не розірвав «Заґат» навпіл), поступово дійшли згоди. Не приставав на це лише Прайс, однак і він врешті-решт знизав плечима і сказав: «Та мені насрати», і ми зробили замовлення з його мобільного. Він увімкнув свій вокмен так голосно, що звуки Вівальді було чути навіть із напівпрочиненими вікнами, через які таксі заповнював гамір дорожнього руху. Ван-Паттен та Мак-Дермотт грубо жартували щодо розміру його члена, я до них приєднався. Біля ресторану Тім схопив ту серветку, на якій Ван-Паттен записав фінальну версію запитань для «Джі К’ю», й жбурнув її у волоцюгу, який лежав під рестораном, тримаючи в немічних руках картонку з написом: «Я ГОЛОДНИЙ І БЕЗДОМНИЙ, ПРОШУ, ДОПОМОЖІТЬ».

Усе наче йде добре. Метрдотель передав нам чотири «Белліні» [45] «Bellini» — алкогольний коктейль із персикового пюре та ігристого вина, блідо-рожевого кольору. як подарунки від закладу, але ми все одно замовили собі напої. «Зе Ронеттс» співають «А потім він мене поцілував», у нашої офіціантки шикарна фігура, і навіть Прайс, схоже, розслабився, хоча й ненавидить це місце. До того ж за столиком навпроти нашого — чотири привабливі жінки, білявки з великими грудьми. Одна вдягнена в сукню-сорочку з двосторонньої шерсті від «Кельвін Кляйн», інша — у плетену шерстяну сукню та піджак із шовковими зав’язками від «Джеффрі Бін», третя — у спідниці з плісированого тюлю та вишитому оксамитовому бюстьє, здається, це «Крістіан Лакруа», плюс туфлі на високих підборах від «Сідоні Ларіцці», а остання вбрала чорну сукню без бретельок, розшиту блискітками, й звичайний піджак із шерстяного крепу від «Білл Бласс». Тепер із динаміків лунають «Ширель», «Танцюючи на вулиці» — через потужність звукової системи та акустику ресторану з його високою стелею нам доводиться робити замовлення мало не криком. Наша офіціантка вбрана у двобарвний костюм із шерстяного волокна від «Мірон де Премонвіль», оздоблений бісером, і оксамитові черевички до щиколоток, і я впевнений, що вона фліртує зі мною — надто вже сексуально сміється, коли я для початку замовляю морського чорта і севіче [46] Закуска з маринованих, сирих морепродуктів. з кальмара з золотим кав’яром, а потім, приймаючи замовлення на пиріг з лососем та соусом з зелених мексиканських томатів, дивиться так пристрасно та пронизливо, що доводиться стурбовано і вкрай серйозно витріщатись на рожевий «Белліні» у високому келиху для шампанського, аби вона не подумала, що я надто зацікавився. Прайс замовляє тапас, потім — оленину з йогуртовим соусом і паростки папороті зі шматочками манго. Мак-Дермотт обирає сашимі з козячим сиром, а головну страву — копчену качку з салатом фрізе та кленовим сиропом. Ван-Паттен їсть ковбаски з морського гребінця і лосося на грилі з малиновим оцтом та соусом гуакамоле. Кондиціонер у ресторані працює на повну потужність, я навіть шкодую, що не вдягнув новий пуловер від «Версаче», придбаний минулого тижня в «Берґдорфз». З тим костюмом, що на мені зараз, було б непогано.