Лоран Гунель - Бог завжди подорожує інкогніто

За півгодини я сів у потяг на Париж, шлунок мій був, як і раніше, порожній, на дні кишені теліпався єдиний євро.

Я добре знав: їхати без квитка загрожує штрафом, а от без документів можна запросто загриміти ще й у поліцію...

У мене був план, який, за відсутності кращого, я вирішив негайно реалізувати. Отже, я стою і дивлюся, чи не йде контролер. Щойно його видно в іншому кінці вагона — я швидко заходжу в туалет і перечікую там, не замикаючи засувки. Побачивши, що туалет порожній, контролер іде далі. Так я і вчинив. Хвилини минали, а я нерухомо стояв за дверима туалету, і нічого не відбувалося. Поїзд похитувало, і тримати рівновагу було важкувато, та й запах...

Раптом двері відчинилися і переді мною ніс до носа опинилася здивована фізіономія якогось пасажира. А через його плече позирала інша, вусата, безсумнівно, дуже задоволена... І належала вона людині у форменому кашкеті кольору морської хвилі.

Насупивши брови, Катрін трохи подалася вперед.

— Мені б хотілося поговорити про те, як ти відучив Алана курити.

Ів Дюбрей відкинувся на спинку глибокого крісла з тикового дерева і з легкою посмішкою почав похитувати стакан із бурбоном, де плавали кубики льоду. Він обожнював повертатися до своїх дослідів і коментувати їх.

— Ти змушував його палити дедалі більше і він відчув огиду до сигарет?

— Зовсім ні, — відгукнувся він із задоволенням людини, чиї прийоми настільки геніальні, що їх не в змозі розгадати навіть професіонали.

— Ти міняв смак тютюну?

Він витримав паузу, разом із ковтком бурбону насолоджуючись увагою, з якою Катрін чекала на відповідь.

День видався на рідкість спекотний, і вечір обіцяв м’яку свіжість, якою вони наразі безтурботно насолоджувалися, затишно розташувавшись у саду. Перед ними стояла таця з тістечками птіфур6, одне смачніше за інше.

6 Птіфур — асорті з маленьких тістечок, що частіше готуються з однакового тіста, але відрізняються оформленням і начинками.

— Пам’ятаєш, Алан говорив, що для нього велике значення має свобода. У глибині душі він давно хотів кинути курити, але його утримувало те, що із сигаретою він пов’язував особисту свободу. Усі так умовляли його кинути, що він не відчував за собою свободи вибору. Йому здавалося, що якщо він розлучиться з поганою звичкою, то підкориться чужій волі.

— Його можна зрозуміти.

Катрін зосереджено слухала, не звертаючи уваги на солодощі, які стояли перед нею.

— Тоді я поміняв перебіг подій: я зробив так, що для нього паління стало фактором, нав’язаним іззовні. І свобода виявилася геть в іншому... Тепер пристрасть до свободи він міг задовольнити, тільки кинувши палити.

Катрін нічого не сказала, але погляд її з уважного став захопленим.

Інспектор Птіжан у дитинстві полюбляв у вихідні та на канікулах їздити на велосипеді, спостерігаючи за перехожими на вулицях паризького передмістя Бург-ля-Рен. Усі свої спостереження він заносив у синій блокнот на пружині, із яким ніколи не розлучався. Одні перехожі прямували на вокзал. Він помічав час і крізь ґрати, що загороджували шляхи, стежив, сядуть вони в найближчий потяг чи ні. А раптом хтось поверне назад, плутаючи сліди, а потім уб’є сусіда? Адже це прекрасне алібі: тебе бачили на вокзалі якраз перед самим злочином... Інші поверталися додому — і він загадувався над питанням, чого б це їм туди поспішати, коли на вулиці так добре? У них явно є якісь таємні мотиви. І він ці мотиви розгадував. Так-так... Дама в широкій синій спідниці — він бачив її минулого тижня. Подивимося... Він гортав свій блокнот і неодмінно знаходив інформацію. То вона ходила в аптеку? Це ж треба! А навіщо повернулася туди сьогодні? Двічі за кілька днів з’явитися в тому самому місці — це підозріло. А що, як вона підшукує якісь небезпечні ліки, щоб позбутися чоловіка? Ну звісно, це ж очевидно! Треба бути пильним...

Коли через кілька років він провалив іспит на юридичний факультет, його огорнуло страшне розчарування. Стрімка кар’єра в поліції, про яку він завжди мріяв, розсипалася. Але він був не з тих, хто відрікається від дитячої мрії. Не вдалося увійти через парадні двері? Ну що ж, тим гірше! Він вивчить основи, а вже потім почне підйом сходами успіху.

У поліцію він прийшов інспектором і був приставлений до Ліонського вокзалу в службу вилову «зайців». Коли він уперше вдягнув форму, то відчув, що наділений великою місією — немов турбота про безпеку всієї Франції лягла на його плечі.