Лоран Гунель - Бог завжди подорожує інкогніто

Час минав, а Ігор не з’являвся. Ресторан швидко наповнювався відвідувачами, і навколо столиків закрутилися в німому вальсі офіціанти, а метрдотель і сомельє керували цією плавною хореографією. Я замовив ще склянку. Цього разу — бурбону. Я ніколи не пив бурбон, але зараз мені раптом страшенно закортіло.

Сонце сіло, і небо порожевіло. Тепле рожеве світло розлилося всюди, несучи із собою якісь неймовірні спокій і ясність. На мене не чекали жодні справи, мені ні з ким не треба було розмовляти. Я просто сидів і насолоджувався кожною миттю. Час ніби зупинився, блаженно розтягуючись.

Я взяв свою склянку і почав повільно крутити її в пальцях. І кубики льоду закружляли в танці, тихенько подзенькуючи об тонкі стінки ледве чутним кришталевим дзвоном.

Ігор не прийде. Я знав це в глибині душі, смутно відчував.

Я довго дивився в небо, і все моє єство, здавалося, розчинилося в його красі. Ковток алкоголю обволікав горло ніжним ароматом і зігрівав тіло, ваблячи його витягнутися зручніше.

На Париж спустився вечір, і місто засвітилося вогнями, створюючи тут, нагорі, абсолютно чаклунську атмосферу.

Я повечеряв сам, і мене забирала вдалину ніжність паризького вечора і заколисували тягучі акорди фортепіано. А на небі мирно сяяли зірки.

Чоловік зручно влаштувався в альтанці, поставивши поруч себе чашку з ароматною кавою, дістав із пачки сигарету й затиснув її в зубах. Чиркнув сірником, але сірник зламався, і він недбало кинув уламки на землю. Другий загорівся відразу, чоловік запалив сигарету і випустив перший за сьогоднішній день димок.

Це був найкращий час дня. Маленький куточок живої природи перед будинком іще спав, і квіти ледве помітно пахли росою. Краплі роси, наче крихітні перлини, ще виднілися на задубілих зі сну пелюстках. Сонце ледь почало сходити ще блідим вранішнім небом. День обіцяв бути спекотним.

Чоловік розгорнув газету «Прованс» і переглянув заголовки на першій шпальті. Ніяких особливих новин наприкінці серпня не спостерігалося. Ще одна лісова пожежа поблизу Марселя, швидко ліквідована після того, як у справу були пущені літаки. Певна річ — якийсь піроман або телепні-туристи, які влаштували пікнік усупереч забороні. Підвищилося число відвідувачів літнього фестивалю, під час проведення якого виручка ніколи не покривала витрат. Ну ось, знову ми мусимо оплачувати концерти парижан зі своїх місцевих податків.

Він відпив кави і перегорнув газету, щоб глянути на останню сторінку.

Йому в очі кинулася світлина, під якою жирним шриф­т­ом було набрано: «Двадцятирічного юнака було обрано президентом однієї з найбільших компаній із працевлаштування».

Сигарета випала в нього з рота.

— Оце такої! Жозетто! Ходи подивися!

Не місце прикрашає людину. Але воно невблаганно змінює ставлення до вас інших людей. Моя поява в офісі наступного дня після обрання переполохала всіх. У холі зібрався цілий натовп. Мабуть, колеги були настільки приголомшені таким перебігом подій, що не повірили й вирішили пересвідчитися самі. Кожен вітався по-своєму, але всі як один зверталися до мене якось незвично. Відчувалося, тут не обійшлося без особистої зацікавленості, чого б мені, звичайно, дуже не хотілося. Одні явно були обережними, інші, навпаки, поспішали встановити тісніші стосунки, сподіваючись рано чи пізно отримати із цього який-небудь зиск. Тома більше старався підлабузнюватися, що аж ніяк мене не здивувало. Лише Аліса поводилася як зазвичай, і, схоже, її радість була щирою.

Я не зволікаючи піднявся до свого кабінету. Не минуло й п’ятнадцяти хвилин, як там з’явився Марк Дункер.

— Нема чого ходити колами, — заявив він з порога, навіть не привітавшись. — Усе одно ви мене звільните, тож краще зробити це щиро й одразу. Підпишіть, щоб швидше із цим владнати!

І простягнув мені папір на бланку нашої компанії. Я прочитав, не беручи його з рук. То був уже надрукований лист щодо того, що долю пана Дункера вирішено і його звільнено з посади, яку він обіймав. На тому місці, де мав бути підпис, він написав: «Алан Грінмор, генеральний директор».

От уже людина! Настільки звик усіма командувати, що навіть питання власного звільнення узяв у свої руки. Я взяв аркуш і, перш ніж викинути у відро, порвав. Він зачудовано дивився на мене.

— Я довго думав про це, — сказав я, — і вирішив, що буду тільки президентом, а посаду генерального директора передам іншій людині, щоб не обіймати обидві посади самому. Пропоную цей пост вам. Ви знамениті культом ефективності, пристрастю до результатів. Ми обернемо ці якості на користь благородній меті. Відтепер ваші функції, якщо ви, звичайно, пристанете на цю пропозицію, будуть полягати в тому, щоб зробити нашу компанію орієнтованою на людей. Усі відділи мають працювати надзвичайно якісно, у режимі абсолютної поваги до клієнтів, працівників і суміжників. Як ви вже знаєте, я поставив на те, що щасливі люди будуть працювати більш ефективно, а суміжники, якщо з ними поводитися як із партнерами, намагатимуться бути на висоті наданої довіри. Що ж стосується наших клієнтів, то вони гідно оцінять усе, що ми їм запропонуємо.