Брати Капранови - Забудь-річка

Крук примітив Шагуту ще під час своїх наїздів до Яворенка — за виправку, небагатослівність та влучні зауваження. І коли бандерівці, навоювавшись самотужки з ковпаками, мельниківцями, поляками, бульбівцями й ФУРом, зрозуміли, що треба все-таки об’єднувати, а не підкорювати українські збройні загони, він запропонував Степанові перейти до новостворюваної Української народної самооборони.

Люди, що мали бодай якусь військову кваліфікацію, дуже цінувалися тоді, бо самооборона переважно складалася з молодих сільських хлопців — свідомих, хоробрих, але геть не тямущих у питаннях війни. З цієї «чорної» маси належало робити військо, здатне змагатися з найпотужнішими силами світу, якими, безперечно, були Вермахт з його виучкою та дисципліною та Червона армія з її кількістю та жорстокістю. Степанові подобався підхід нового провідника — Тура, який одразу взявся організовувати старшинські школи та вишкільні курені, де нечисленні, проте досвідчені бойові офіцери-українці ділилися своїми знаннями з цивільними повстанцями. Одночасно творилася система постачання із власними майстернями та складами, відділи роботи з місцевим населенням, між штабами курсували дівчата-зв’язкові, організовувалася розвідка — одне слово, творилася справжня народна армія, до якої відтоді і пристала позичена у Бульби-Боровця назва — Українська повстанча армія.

— Друзі! — розпочав Трійця голосно, щоб кожне слово дійшло до свідомості та розуму бійців. — Ні для кого з вас не є секретом, що ми отримали наказ на вимарш аж до Самбірщини. На нас чекає перехід через лінію фронту у тил німецької армії. Після Гурбів усі собі зрозуміли, що Червону армію у фронтовій війні нам не перевершити. В результаті командування ухвалило рішення взяти тактику боротьби невеликими боївками, які можуть непомітно проникати крізь лінію фронту. Тому наша сотня рушає у вимарш сама, і, наголошую, рушає не вся, а тільки добровольці. Тож у вас є ще час подумати.

Грипс, отриманий від Лемеша, командира УПА-Південь, що після Гурбів теж опинився на совітській стороні, містив наказ роз’яснювати бійцям особливості політичного моменту та тактичні задачі. Звісно, з воєнної точки зору в бою під Гурбами вони мали право вважати себе переможцями, бо, маючи лишень легке озброєння, прорвали оточення супротивника, озброєного танками, артилерією та авіацією. Але те, що в результаті совіти розстріляли майже сотню поранених і полонених, а з ними більше тисячі беззахисних мирних мешканців, зводило цей військовий успіх нанівець. Панічні чутки, військові колони, що безладно рухаються дорогами, СМЕРШ із наказом «зачистити територію» від націоналістів і невідомість попереду — усе це аж ніяк не піднімало бойовий дух повстанців, і Трійця усвідомлював, що виховна робота тепер є важливішою навіть за бойові операції. Саме тому, поклавши піклування про зброю та амуніцію на чотових, Трійця не заморювався проводити виховні розмови з бійцями — іноді отак от у загальній лаві, а коли й з окремою чотою, ба навіть індивідуально, якщо бачив, що хтось із хлопців розгублений або пригнічений. Бо попри бойовий досвід вони й справді були лише хлопцями — рідко хто мав понад двадцять п’ять, зрештою, як і сам сотник. Але так чи йнак на війні б’ється не зброя, б’ються люди. Оно скільки совіти мали зброї у 41-му, а тікали аж до самої Москви.

Попри вітерець, що ворушив листя дерев, хлопці упрівали від зосередженості — а може, й від літнього сонця, що пекло просто у карки.

— Отже я ще раз запитую і знову буду запитувати: чи є хтось, хто хоче залишитися на цій стороні? Виходьте наперед зараз, бо як вже вирушимо, звороту назад не буде. Такий є наказ командування.

Жоден не ворухнувся, а тільки виструнчилися, міцніше притискаючи до себе зброю. Іншого Трійця й не чекав, бо до його похідної сотні зібрали з куреня Крука усіх нетутешніх. Трійця повільно, немовби викликаючи на відвертість, зміряв оком бійців. Четверо із сотні Довгого у справній німецькій формі, що її захопили, напавши на взвод тиловиків, який саме купався у річці. Голі німці бігли аж до Дубна, а вся чота відтоді хизувалася міцною зручною формою, щоправда не зовсім комплектною — штани довелося віддати товаришам, адже статут УПА не велів вдягати на себе цілком форму противника, щоб не вийшло плутанини. Якщо куртка німецька — штани та кашкет мають бути мадярські, чеські або совіцькі. Чи навпаки. Німецькі штани не особливо цінувалися у хлопців, бо були на помочах, а от куртки — зручної довжини, з багатьма кишенями — вважалися справжнім скарбом, не те, що радянські свитки. Трійця знав, що ця четвірка з одного села в Карпатах, тому залишатися тут, на Східній Галичині не планує.