Брати Капранови - Забудь-річка

— Курва, — погодився Степан. — Але уявіть собі психологічний стан цих людей. Мій однокашник відслужив на кордоні, то потім на повному серйозі розповідав, що за ним у будь-який момент можуть прийти, бо колись як старший наряду він підписував акти про порушення кордону яким-небудь лосем чи тигром. А якщо колись з’ясується, що насправді це був не лось, а шпигун, то старшого наряду посадять на сім років. У мене така підозра, що він навіть пишався цим.

— Та ну? — Уляна останнім часом дедалі більше розуміла, що нічого не знає про країну, в якій народилася. Що там казав російський класик про імперію та провінцію біля моря? Очаків власне і був тією самою провінцією, і з нього імперія виглядала радше кумедно, ніж страшно.

— Угу, — Катька кивнула головою, немовби на підтвердження почутого, а може, й справді підтверджувала, бо за віком мала добре пам’ятати совок. — Дурдом «Сонечко».

В Уляниній пам’яті знову сплив Леон-кілер зі своїми пакетами. Як це він з ними додому приходить, куди ставить? Невже біля ліжка? — а куди ж іще, коли навіть на роботі практично не випускає з рук? Від цієї картинки її фізично пересмикнуло.

— Що з тобою? — стурбовано запитала Катька.

— Та так, уявила собі, як він вдома з цими пакетами весь час чекає на візит. Жахливо.

Дзвінок у передпокої обізвався тривожним звуком, немовби відчув загальний настрій.

— От бачите, нам уявити страшно, а людина вже скільки років отак, — з цими словами Катька пішла відкривати.

Прийшли Черешеньки — Віка, Вікінг та Світка. Компанія очевидно вже не могла вміститися на кухні, і тому для розмови перебралися до вітальні, попередньо виставивши з неї дітей та прибравши наслідки влаштованого ними «бешкет-болу». Чоловіки потисли руки, відрекомендувавшись одне одному, і зайняли стратегічні позиції біля журнального столика, а жінки пішли варити каву, тобто насправді потеревенити про своє.

Класний дядько, — зауважила Катька, киваючи на двері до вітальні.

— Який він тобі дядько! — обурилася Уляна.

— А-а! Він же тобі дядько, якщо не помиляюся.

— Катько, у тебе язик, як бритва, як ти мінет робиш?

— З кров’ю! — хижо посміхнулася вона і дівчата задоволено зареготали. Черешенька плескала по стегну своєю лангетою з пластиковим факом.

— Ну що там? — запитала Уляна і теж кивнула на вітальню, маючи на увазі Вікінга. Вона розуміла, що той не просто так раптом знайшов час для зустрічі.

— Знову викликають на допит. Настійливо порекомендували приходити без адвоката.

— А дзуськи, — видихнула Уляна. — Це примітивне залякування. Підемо разом.

— Краще хай Віка з ним сходить, — запропонувала Катька. — У неї тепер є залізний аргумент. Точніше, пластиковий. Просто викладе на стіл, і хай гуляють.

Черешенька зітхнула:

— Ні, дівчата, це не смішно. Він переживає, щоб не підставити колег. Бо він же тільки свідком проходить.

— Нема такого свідка, з якого не хотіли би зробити підозрюваного. Подивися, оно Тимошенчиха яка вже козирна була і з Путіним хихотіла, а зараз сидить у камері.

— Ну хоч ти не лякай.

— Це не я лякаю. Оце щойно Катьці розповідала про нашого кур’єра. Його двадцять років тому так в КГБ налякали, що він і досі скрізь з речами ходить на випадок арешту.

— Що, справді?

— Справді. Тому я і пропоную, щоб я пішла з твоїм. Інакше вони його до дурки доведуть.

Черешенька зітхнула ще глибше:

— Я його переконую, а він каже, що сам.

— Тоді я з ним окремо поговорю.

— Але ж ти знаєш, що цим чоловікам нічого не доведеш.

— Ти просто не вмієш доводити.

І тут Катька, що стояла біля плити, несподівано гучно розреготалася.

— Ти чого?

— Ой, дівчата, пробачте, що не в тему. Просто подивилася на Вікин палець і згадала, — вона обернулася до дівчат і сперлася стегном на плиту. — Була сьогодні у свого костоправа. Приходжу, а там крики, скандал. Дружина якогось футболіста. Дивіться, каже, що він наробив! Я дивлюся, а в неї одна цицька вгору, друга вниз.

— Як це? — не зрозуміла Черешенька.

— А отак. Реально. Права вгору, ліва вниз. А він стоїть — реготати не може, бо клієнтка ж, а не реготати не може, бо це реальна комедія. Отак, уявляєте? — Катька руками зобразила на своїх об’ємних грудях, як це виглядало. Виглядало смішно.

– І що це було? — не зрозуміла Черешенька.

Катька звела вгору брови з виглядом досвідченого конферансьє:

– Історія геніальна. Це мені потім Юра розповів, костоправ. Ця курка вирішила зробити собі силіконові груди. Бо чоловік футболіст і звик мати справу з м’ячами.