Брати Капранови - Забудь-річка

Здесь есть возможность читать онлайн «Брати Капранови - Забудь-річка» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Київ, Год выпуска: 2016, ISBN: 2016, Издательство: Нора-Друк, Жанр: Современная проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Забудь-річка: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Забудь-річка»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Троє молодих людей завдяки гримасі долі потрапляють на війну під одним іменем — Степан Шагута. Комсомолець воює у дивізії «Галичина», син офіцера УНР — у Червоній армії, а польський жовнір — в УПА.
Багато років по тому випадково зустрічаються двоє їхніх нащадків і між ними спалахує кохання. Герої ведуть родинне історичне розслідування трьох доль, які переплуталися і стали фактично однією потрійною долею — долею українця у Другій світовій війні.
Назва роману походить від старого язичницького символу — Забудь-річки, що розділяє світ живих та світ мертвих. Саме така Забудь-річка протікає між поколіннями у кожній українській родині.

Забудь-річка — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Забудь-річка», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

— А я думав, голод був тільки в селах.

Мама похитала головою:

— Так і в селах теж. Вона казала, що як люди піднялися, зібрали всіх комуністів та кинули в колодязь… Ну ти ж пам’ятаєш Парколодязь біля повороту на Матросівку? — запитала вона в Уляни і не чекаючи на відповідь махнула рукою. — Так отож зібрали усіх з району, кого впіймали. Ну а тоді прийшли війська та закрили всі дороги. Тільки рибою і врятувалися.

— Парколодязь? — Степан явно був здивований.

Уляна кивнула:

— Його старі люди так називали. Бо як партійних туди кинули, воду вже не брали. Я пам’ятаю тільки горбочок на тому місці.

— Вам ще картопельки покласти? — Мама помітила, що у гостя порожня тарілка і знову взялася за своє.

— Мамо, ти загодуєш Степана до смерті.

— Не загодую. От іще компотику наллю, і воно з компотиком усе втрамбується.

— Дякую. Досить. І справді досить. — Степан приречено підсунув до себе чергову тарілку, повну наїдків. — Я завжди вважав, що південь — вотчина комуністів. А у вас тут, виявляється, просто бандерівці якісь.

— У нас, до речі, усі військові частини у дев’яносто першому одразу присягнули Україні. Дарма ти іронізуєш. І бандерівці у нас теж є. Справжні. У Парутине їх привезли, коли виселяли з Західної.

— Так, — підхопила пані Марія. — Півсела щомісяця їздило до міста у КГБ відмічатися.

— А мама ваша теж з виселених?

— Та ні, вона сама втекла. Тому й не відмічалася. Ми колись у селі під Бережанами жили. У баби Марти. Я вже великою була, її добре пам’ятаю. Марта Шагута. Це ж вашого батька, виходить, мама. А може і не батька, хто знає, куди той Шагута подівся. Може, ваш батько — той, третій.

— Той, що ти на цвинтарі згадувала? — уточнила Уляна.

— А хіба я не розповідала? — для мами, як і для всіх жінок старшого покоління, чоловік у хаті автоматично ставав центром уваги, тому усі свої слова вона адресувала Степанові, лише зрідка кидаючи погляди на дочку, щоб підтвердити якусь інформацію. — Батька мого арештували до війни ще. І він з Казахстану писав, а потім і з Красної армії ще кілька разів. Бо його ж забрали з документами Степана Шагути, і він писав бабі Марті, ніби своїй мамі, а насправді — нам. Справжній Степан, син тітки Марти, пішов до лісу, бо німці хотіли його забрати. А був ще третій, мама казала, що якийсь батьків родич з Полтавщини. Павлом звали. Він з’явився з першими совітами. А коли прийшли німці і стали забирати Степана, назвався його іменем. Допомогти, значить, так хотів.

— Допомогти? — недовірливо перепитав Степан. — Нічого собі!

— Не знаю! — розвела руками мама. — Я тоді зовсім мала була. А мама розповіла мені про цих двох вже після незалежності. І то наказала, щоб я нікому навіть словом не прохопилася. Бо я все життя одне тільки знала, що батько пропав безвісти на фронті, що він герой.

— Тобто як це? — обурилася Уляна. — Власній доньці не розповідала? Це ж історія родини!

— Це зараз — історія. А тоді була стаття, — філософськи зауважив Степан.

— От-от. Бо той Степан, виявляється, у німецькій армії воював.

— Який з них? — Уляна остаточно заплуталася.

— Той, що Павло, з Полтавщини. Воював у дивізії, навіть листи присилав, теж на бабу Марту.

— Якій дивізії? — не зрозумів Степан

— Ну, «Галичина» ж оця, що через неї усі зараз як показилися.

— Тю-у!

Почувши історію третього Степана, Уляна спочатку розгубилася, бо все це виглядало аж надто складно. Але холодний юридичний розум як завжди прийшов на допомогу: якщо Степанів троє, то це добре. Значить шансів на те, що її Степан є кровним родичем значно менше.

– І де ці листи? — оживилася вона.

— Як їхали, то спалили. Баба Марта дуже хворіла і померла у сорок шостому. А листи вже два роки як не приходили. То мамі не було чого сидіти у Пліхові, і ми подалися на Вінниччину, бо на Західній дуже небезпечно було, з бандерівцями тоді сильно воювали.

— А листи навіщо спалила? Тим більше від діда, він же у Червоній армії служив.

Пані Марія сумно похитала головою:

— Часи тоді такі були. Ти сама подумай — вони ж усі були підписані «Степан Шагута». А справжній Степан у ліс пішов воювати.

— Ну, можна ж було не палити. Не знаю, ну заховати якось. Ми б зараз їх почитали, розібралися. Ти ж розумієш, що наш Степан може виявитися твоїм братом?

Степан заспокійливо поклав руку Уляні на зап’ясток:

— Зведеним.

— Ну то ми й розібралися б. Бабуся не казала, про що вони там у листах писали?

Мама Марія знизала плечима.

— Та я так і не згадаю. Їй же вже за сімдесят було, коли мені розповідала про все це. Якби раніше. Але ж часи самі знаєте, які були. Дітям про родичів зайвого не казали. Бо в школі всім за приклад Павліка Морозова ставили, щоб усі здавали своїх. Мало там що.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Забудь-річка»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Забудь-річка» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Брати Капранови - Зоряний вуйко
Брати Капранови
Брати Капранови - Розмір має значення
Брати Капранови
libcat.ru: книга без обложки
Дарья Кононенко
Брати Капранови - Приворотне зілля
Брати Капранови
Брати Капранови - Кобзар 2000. Soft
Брати Капранови
Брати Капранови - Кобзар 2000. Hard
Брати Капранови
Брати Капранови - Закон Братів Капранових
Брати Капранови
Братья Капрановы - Справа Сивого
Братья Капрановы
Братья Капрановы - Рута
Братья Капрановы
Галина Горицька - Марічка. Київ. Зрада
Галина Горицька
Отзывы о книге «Забудь-річка»

Обсуждение, отзывы о книге «Забудь-річка» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x