Давид Гроссман - З ким би побігати

Погляд Тамар зачепив картату сорочку Міко, що мигтіла у двох задніх рядах. Шишако вона не бачила, і це її занепокоїло.

Тамар доспівала і розкланялася під аплодисменти. Люди підходили ближче, монети летіли у футляр. Подружня пара відрядила кинути п’ять шекелів свого синочка — малюка в коротеньких штанцях, хлопчик підійшов до артистів, засоромився і кинувся назад до батьків, ті виштовхнули його вперед, і він ризикнув — під веселі оплески. Тамар змусила себе солодко усміхнутися, але всі її душевні сили зосередилися на тому, що мало бути далі. Шай ніяк не реагував. Їй здавалося, що він відключився, забув про все, чи то вручивши їй свою долю, чи то наплювавши на неї.

Мазнувши по ньому поглядом, Тамар з відчаєм подумала: «Я сама!» Дінка встала, потягнулася всім тілом і знову лягла. Та одразу ж схопилася, мовби відчуваючи нервозність Тамар.

— «Урок Бать...» — почала Тамар і затнулася. — «Урок Батьківщини».

Шай зіграв вступ. Тамар відчула, як стиснувся в горлі голос, закашлялась. Шай знову заграв вступ. Вона заспівала про селянина, який іде за плугом на старенькій картинці, що висить у класі на стіні. А позаду — кипариси, бліде спекотне небо і земля...

Тамар доспівала перший куплет і почала слухати гітару, навіть не помітивши, коли Шай відійшов од відомої мелодії і кілька хвилин імпровізував, немов шепотів щось, призначене тільки для неї. Це була тиха і ласкава музика, щось подібне до його власного плачу, що пробрався в ностальгічну пісеньку про наївну країну, якої вже немає, якої, можливо, ніколи й не було. І потім так само обережно Шай повернувся до мелодії пісні. Тамар підвела голову й облизала губи, побачивши Міко, що стояв за спиною літньої жінки. З дивною мрійливістю Тамар дивилася на неї і думала, яка вона гарна: струнка, срібне волосся зібране у вузол, немов виточене обличчя злегка вкрите зморшками, що виказували сильну вдачу, блакитні очі сяють. Тамар уявила пальці Міко, що швидко відкривають застібку її сумочки і порядкують всередині. Газета, яку той тримав у другій руці, приховувала його долоню від людей поруч. Тамар у відчаї повернула голову, шукаючи поглядом Шишако. Де він ховається? Де затаївся?

Тамар урвала пісню на півслові і закричала:

— Злодій! Злодій! Картатий! Поліція!

В очах Міко промайнули, змінюючи одне одного, здивування, ненависть і люте знущання. Хапати його ніхто не ризикнув, але люди зрушилися, затиснувши його в пастку зі своїх тіл. Поліцейські рвонулися в його напрямі. Люди закричали, почалася штовханина. Тамар схопила Шая за руку і смикнула. Він важко підвівся. Дінка, збита з пантелику, кидалася між ногами в натовпі. Тамар гукнула, щоб Шай тікав. Він послухався, але рухався так повільно, ніби хотів, щоб його схопили. Дінка Гвалтувала, Тамар, не озираючись, покликала її, понадіявшись, що собака кинеться слідом. Площа навколо них шаленіла. Люди безладно кидалися з одного боку в інший. Тамар почула трель поліцейського сюрчка, потім і сирену. Вони побігли. Точніше, Тамар побігла, а Шай ступив зо два десятки швидких кроків і задихнувся. Тамар одібрала у нього гітару. Їй здавалося, що за ними вже мчить погоня, вона молилася, щоб її повідомлення дійшло до Леї, щоб той милий курдупель не підвів. Вона поглянула на Шая і зрозуміла, що він не добереться навіть до початку вулиці. Його мокре від поту обличчя пожовтіло.

— Не стій, Шаю, вже близько, ще трохи, декілька метрів.

Але Шай не міг. Він застогнав і сплюнув темною слиною, ноги у нього підломлювались.

— Біжи! — прохрипів він. — Мені кришка... біжи!

— Ні, не кришка! — закричала Тамар.

Люди озиралися на дивну парочку: маленька дівчинка з йоржиком волосся і високий, украй виснажений довговолосий хлопець.

Тамар прихилила гітару до одного із стільців відкритого кафе — біс з нею. Обхопила Шая за талію і потягла геть. Нема вибору, пульсувало її серце, вибору нема. У неї нема вибору. Вона тягнула його, штовхала, шепотіла, щоб він тримався, проклинала, до крові кусаючи губу. Очі застилав піт, але вона здалеку побачила маленьку жовту пляму — Леїн «жучок»! Вона приїхала, Лея тут, вона отримала її повідомлення! Очі Тамар наповнилися сльозами, але вона вже могла розрізнити Лею, що сиділа в машині — руки на кермі, обличчя рішуче і похмуре, і мотор порикує з такою знайомою хрипотою, секунда, ще секунда, і вони торкнуться краєчка свободи...