Умберто Еко - Номер нуль

— Ви вважаєте, що все це трапилось через stay-behind. Про них же відомо широкому загалу. Чи через смерть Муссоліні? Чудернацька історія, у яку б ніхто не повірив.

— А Ватикан? Навіть якщо те все — вигадка, у всіх газетах писатимуть, що Церква допомагала дуче тікати у 45-му, а потому переховувала його майже півстоліття. Маючи вже неприємності через Синдону, Кальві, Марцинкуса та решту таких, як вони, перше, ніж вони доведуть, що історія про Муссоліні — вигадка, скандальні статті з’являться у газетах по всьому світу. Нікому не довіряйте, Колонно, замкніться удома хоч цієї ночі, а потім розчиніться у повітрі. Проживете кілька місяців, а якщо поїдете, скажімо, у Румунію, то житимете там за копійки й з дванадцятьма мільйонами, які лежать у цьому конверті, довгенько житимете по-панському, а потім час покаже. Бувайте, Колонно, мені прикро, що все так скінчилося, ніби в анекдоті, який розповідала Майя про ковбоя з Абілена: прикро, але ми програли. Бувайте, я готуватимусь до від’їзду, щойно поліція піде геть.

Я прагнув зникнути негайно, але той триклятий інспектор почав допитувати нас усіх удруге, проте лише воду в ступі товк, тож допити затяглися до вечора.

Я підійшов до столу Лучиді, який відкривав свій конверт.

— Вам заплатили як слід? — спитав я, й чоловік, звісно, збагнув, до чого я веду.

Поглянувши на мене знизу вгору, він лише спитав:

— А вам що розповів Браггадочо?

— Що вів якесь розслідування, але так і не сказав, про що йдеться.

— Невже? — мовив він. — Хтозна, що накоїв той бідолашний.

Щойно інспектор відпустив мене, як годиться, застерігши, щоб я не зникав, я прошепотів до Майї:

— Йди додому і чекай від мене звісток, але, гадаю, я не телефонуватиму аж до завтрашнього ранку.

Вона глянула на мене налякано:

— А ти до всього цього яким боком?

— Ніяким, мене це не стосується, що ти собі надумала, але я хвилююся, й це цілком природно.

— Що коїться? Мені дали конверт із чеком та напутні слова подяки за цінну працю.

— Газету закривають, я згодом поясню тобі все.

— А чому не зараз?

— Завтра, чесне слово, розповім тобі все. Йди додому і не хвилюйся. Заради Бога, послухайся мене.

Вона подивилася на мене очима, сповненими сліз. Не промовивши більше ані слова, я пішов.

Увесь вечір я просидів удома, допиваючи півпляшки віскі й розмірковуючи, що я міг би вдіяти. Почуваючись виснаженим, я випив снодійне й заснув.

А сьогодні вранці з крана не крапала вода.

Тепер я все згадав. Намагаюсь зібрати думки докупи. Хто такі «вони»? Сімей про це сказав, Браггадочо склав докупи (правильно чи помилково) багацько окремих фактів. Який саме факт міг когось збентежити? Історія з Муссоліні? То у кого ж рильце в пушку — у Ватикану, у поплічників банди Боргезе, які досі обіймали найвищі державні посади (але ж по двадцятьох роках вони всі вже, певно, повмирали), чи це спецслужби, але які? Чи натомість ідеться про певну відому особу, яка, живучи страхами та ностальгією, все скоїла самотужки, може, навіть тішачись, коли погрожувала Вімеркате, ніби за її спиною стоїть та хоч би Санта Корона Уніта [172] «Об’єднана священна корона» — мафіозна організація з південної частини Італії. . Отже, божевільний. Але якщо тебе розшукує навіжений, щоб прикінчити, то він ще більше небезпечний, аніж не божевільна людина. Приміром, хай то якісь «вони» чи якийсь один божевільний, адже хтось таки навідався до мене сьогодні уночі. А якщо він зайшов у квартиру раз, то зможе й удруге. А тому я повинен чкурнути звідси. Однак ці «вони» чи цей божевільний справді упевнені, що я щось знаю? Чи Браггадочо розповідав щось Лучиді про мене? Скидається, що ні, або, може, не про все, як випливає з мого нещодавнього жарту з того шпигуна. Але чи мені варто думати, що я у безпеці? Певно, що ні. Щоб утекти звідси у Румунію, знадобиться чимало часу. Може, краще почекати, як розгортатимуться події, або хоч дочекатися, що завтра напишуть у газетах. Якщо про убивство Браггадочо нічого не напишуть — тоді обставини гірші, ніж я сподіваюся. Адже це означатиме, що хтось прагне зам’яти справу. Утім, я, безперечно, деякий час мушу переховуватись. А де? З огляду на той факт, що навіть носа висунути за двері — небезпечно.

Мені спала на думку Майя й сховок у хатинці на березі озера Орта. Гадаю, мого роману з Майєю ніхто не зауважив, тому навряд чи за нею стежать. За нею не стежать, а от за моїм телефоном — так, тому не можна телефонувати їй з дому. А щоб зателефонувати з іншого місця — доведеться виходити з хати.