Умберто Еко - Номер нуль

Вочевидь, це божевільний ексгібіціоніст, утім, словам цього навіженого довіряти можна. Й ось яку історію я відтворив: тінь Муссоліні, якого вважають мертвим, грає провідну роль у подіях в Італії починаючи з 1945-го і дотепер, а його справжня смерть стала початком найжахливішого періоду в країні, до якого мали стосунок stay-behind, ЦРУ, НАТО, «Гладіо», Р2, мафія, спецслужби, вище військове командування, міністри типу Андреотті та президенти типу Коссіга й, певна річ, купа крайніх лівих терористичних організацій, у які відповідним чином проникли інформатори й якими слушно керували. Годі й говорити про те, що Моро викрали й убили за те, що він щось знав і збирався заговорити. До всього додай ще й незначні карні справи, які, вочевидь, не мають ніякого політичного значення...

— Еге ж, тварюка з вулиці Сан Джорджіо, миловарник, страховисько з вулиці Саларія...

— Не треба сарказму, може, це й не стосується перших повоєнних подій, але щодо решти — то більш доцільно бачити історію у сукупності, історію, у якій провідна роль належить одній віртуальній особистості, яка була спроможна керувати рухом на дорогах з балкона Палаццо Венеція навіть тоді, коли його ніхто не бачить. Кістяки, — він показав на мовчазних гостей навколо нас, — можуть виходити вночі й починати зловісний танок. На землі й у небі є чимало неймовірних речей, хіба ні? Звісно, коли минула радянська загроза, «Гладіо» офіційно сховали на горище, Коссіга та Андреотті говорили про неї лише для того, щоб вигнати з неї духів і показати організацію як цілком нормальну річ, яку створили зі згоди влади, що вона складалася з патріотів, ніби карбонарії [167] Карбонарії — члени таємного, суворо законспірованого товариства в Італії в 1807—1832 рр. Карбонарії італійською означає «вуглярі». Ця назва пов’язана з тим, що в товаристві карбонаріїв поряд з іншими існував ритуал спалення деревного вугілля, який символізував духовне очищення членів суспільства. минулих років. Та чи все скінчено, чи певні незнищенні групи людей продовжать діяти у тіні? Гадаю, ми ще надивимося на них удосталь.

Він роззирнувся й сказав дратівливо:

— Та зараз краще піти геть, мені не до вподоби отой гурт японців, які заходять у церкву. Шпигуни зі Сходу — повсюдно, тепер уже й Китай вступив у гру, до того ж вони розуміють усі мови.

Виходячи, я почав вільно дихати на повні груди, насолоджуючись свіжим повітрям. Тоді спитав його:

— Чи ти справді все добре перевірив?

— Я розмовляв з людьми, котрі багато що знають, а до всього ще й спитав поради у нашого колеги Лучиді. Може, ти не в курсі, але він май стосунок до спецслужб.

— Та знаю, знаю. А ти довіряєш йому?

— Для таких людей мовчати — звична справа, не хвилюйся. Мені потрібно ще кілька днів, щоб зібрати деякі беззаперечні докази, зауваж — беззаперечні, — а потому я піду до Сімея й покажу йому результати мого розслідування. Дванадцять частин — по одній для кожного з дванадцяти номерів газети.

Того вечора, аби забути про кістки Святого Бернардино, я повів Майю у ресторан на романтичну вечерю при свічках. Певна річ, про «Гладіо» я їй не розповідав, не замовляв страв, де треба було виймати кісточки, поволі звільняючись від мого пообіднього жахіття.

Згодом Браггадочо взяв кілька днів відгулів, щоб довести до кінця свої розсліди, а у четвер зачинився з Сімеєм на цілий ранок у кабінеті. Вийшов близько 11-ї, а Сімей порадив йому услід:

— Ще раз добре перевір той факт, я маю бути певен.

— Не сумнівайся, — відповів йому Браггадочо, світячись радістю та надією. — Завтра я побачуся з деким, кому цілком довіряю, й востаннє перевірю все.

А решту дня всі у редакції напружено працювали, позначаючи шпальти з буденними повідомленнями, які увійдуть у перший номер нуль: спорт, парламентські ігри, кілька викривальних листів, гороскопи та некрологи.

— Проте, хай скільки ми вигадаємо, — якось озвався Костанца, — мені здається, що ми не зможемо заповнити 24 сторінки. Нам потрібні ще статті.

— Гаразд, — відповів Сімей. — Якщо ваша ласка, Колонно, допоможіть.

— Не треба вигадувати новини, — зауважив я, — досить написати ще раз про старе.

— Себто?

— У людей коротка пам’ять. Якщо говорити про парадокси, то люди начебто мають знати, що Юлія Цезаря вбито в середині березня, але цілковитого переконання щодо цього немає. Якщо хтось пошукає якусь свіжу англійську книжку, де описують життя Цезаря, то вдосталь і якоїсь сенсаційної назви. Гучне відкриття науковців з Кембриджа. Цезаря дійсно вбито у середині березня, — у книжці вкотре надзвичайне красномовно переповідають те ж саме. Гаразд, із Цезарем я трохи перебільшив, але якщо йдеться про історію з Піо Альберго Тривульціо, виникають аналогії з Римським банком [168] Наприкінці XIX століття був одним із шести італійських банків, які мали право карбувати гроші. Офіційний Банк Ватикану, коли у 1893 р. збанкрутував, це призвело до відставки тодішнього уряду. . Той випадок трапився наприкінці дев’ятнадцятого століття й не має нічого спільного з теперішніми скандалами, але ж за одним скандалом приходить інший. Досить натякнути кілька пліток, а далі розповідаємо історію про Римський банк, ніби це було учора. Гадаю, Лучиді зможе добути з того щось годяще.