Умберто Еко - Номер нуль

— Та, мабуть, ідеться про відставних полковників, хворих лейтенантів, кульгавих бухгалтерів: щось я не уявляю, щоб вони дерлися угору по підпорах та канатах, як на Мосту на річці Квай [143] Міст у Таїланді, який збудували військовополонені у роки Другої світової війни. Про це знято однойменний фільм. .

— Так, але повсюдно було ще й безліч неофашистської молоді, спраглої до того, щоб дати волю рукам, та аполітичних боягузів.

— Я наче читав щось про це років зо два тому.

— Певна річ, «Гладіо» була надзвичайно засекречена з часів завершення війни й аж дотепер. Про неї знали лише спецслужби та військова верхівка, а доповідали лише прем’єр-міністру, представникам міністерства оборони та президентові республіки. А після того, як упала радянська імперія, організація практично втратила доцільність, а може, забагато коштувала. Тож саме президент Косіга розбовкав деяку таємну інформацію на початку дев’яностих. Того ж року прем’єр Андреотті [144] Джуліо Андреотті — семиразовий прем’єр-міністр Італії за різних часів. Письменник, був засуджений за замовлення убивства журналіста Міно Пекореллі, але згодом виправданий. Звинувачений у корупції та зв’язках з мафією. зізнався, мовляв, дійсно існувала така організація «Гладіо», але не слід плодити вигадки, бо колись її існування було необхідністю, а зараз такої потреби немає, тому годі розпускати чутки. Й ніхто не робив з того великої таємниці, усі майже забули про цю організацію. Утім, лише в Італії, Бельгії, Швейцарії розпочали сякі-такі розслідування з цього приводу, а Джордж Буш відмовився коментувати ситуацію, адже саме готувався до війни у Перській затоці й не хотів осоромити Північноатлантичний альянс. Цю історію почали замовчувати у всіх країнах, що брали участь в організації stay-behind, утім, не без певних прикрощів через недбалість. У Франції вже давно знали, що уславлену ОАС [145] Секретна військова організація (OAS — франц. Organisation de l’armée secrète) — ультраправа підпільна націоналістична терористична організація, що діяла у Франції, Алжирі та Іспанії наприкінці Алжирської війни (1954—1962). складають колишні французькі члени stay-behind. Одначе після провалу державного перевороту в Алжирі де Голль [146] Шарль Андре Жозеф Марі де Голль (1890—1970 ) — французький генерал, перший президент П’ятої республіки в 1958—1969 рр. Він організував у Лондоні рух «Вільна Франція» і воював проти нацистів у 1940—1944 рр., був главою тимчасового уряду Франції 1944—1946 рр., лідером власної партії. повідомив, що в організації — розкол. У Німеччині всі знали, що бомбу на Октоберфесті у 1980 році у Мюнхені зробили з вибухівки, яка походила зі складів німецької stay-behind. У Греції було військо stay-behind, еллінська атакувальна сила, яка здійснила державний переворот на чолі з полковниками. У Португалії загадкова «Аджинтер Прес» замовила убивство Едуардо Мондлана [147] Діяч визвольного руху Мозамбіку, що вів партизанську боротьбу проти португальського володіння. Убитий у 1969 році під час вибуху бомби в його штаб-квартирі. , голови «Фронту визволення Мозамбіку». В Іспанії за рік по смерті Франко крайніми правими терористами було убито двох карлістів [148] Карлісти ( ісп. carlistat), чи апостолики — політична партія в Іспанії в XIX ст., що активно брала участь у громадянських війнах (їх називають карлістськими). Карлізм був активний з 1830-х до 1970-х рр. , а за рік stay-behind влаштовує різанину в Мадриді в офісі, пов’язаному з комуністичною партією. А у Швейцарії два роки тому полковник Ебот, колишній керівник місцевої stay-behind, заявляє у конфіденційному листі до міністерства оборони, що має намір відкрити «цілковиту правду». Згодом його знайшли у власній оселі, заколотого власним списом. У Туреччині stay-behind має стосунок до «Сірих Вовків», які брали участь у замахові на Іоанна Павла II. Я б міг продовжувати перелік, адже прочитав лише частину зі своїх нотаток, але, як бачиш, ці дрібнички — убивство тут, убивство там — про все розповідали в новинах і про все зрештою забували. Справа в тім, що газети існують не для того, щоб поширювати, а щоб приховувати новини. Трапляється подія X, про неї не можна не розповісти, адже вона хвилює чимало людей. Тому в тому ж таки номері друкують сюжети, від яких волосся стає дибки. Приміром, задушено чотирьох дітей, наші заощадження можуть обернутися на попіл, знайшли обурливий лист від Гарібальді до Ніно Біксіо тощо, й та подія потонула у морі іншої інформації. Утім, мені цікаво те, що зробила «Гладіо» в Італії починаючи із 60-х до 1990-го. Заподіяла, мабуть, чимало усякого, може, мала стосунок до крайніх правих терористів або до замаху на майдані Фонтана у 69-му, а відтоді, у часи студентських повстань 68-го, масові виступи за оновлення трудових договорів 69-го. Хтось збагнув, що може сприяти терористичним нападам і покладати за них відповідальність на лівих. Навіть пліткують, що вони увіпхали свого носа в славетну ложу Р2 Лічо Джеллі [149] Італійський фінансист, який мав стосунок до банкрутства банку, пов’язаного з Банком Ватикану, був членом масонської ложі Р2, мав стосунок до масового убивства у місті Болоньї, що сталося внаслідок терористичного акту, звинувачувався у зв’язках з латиноамериканськими диктаторами. . Але чому організація, яка мала боротися проти совєтів, бралася лише за терористичні напади? Тут я мусив знову переглянути історію принца Джуніо Валеріо Боргезе.