Умберто Еко - Номер нуль

— Ті, що провіщають, — завжди божевільні. Мабуть, вона нащадок куманської провидиці [92] В античній культурі — провидиці, які передрікали майбутнє, частіше — біди. .

Ми прийшли у шинок, і Браггадочо заговорив.

— У мене в руках сенсація, щоб продати сто тисяч примірників «Завтра», якби газета вже вийшла. Я навіть хочу поради. Чи мені треба віддати те, що дізнався, Сімеєві, чи намагатися продати це у якусь іншу газету, справжню? Це бомба, яка стосується Муссоліні.

— Мені це не видається зараз доречним.

— Завжди доречно дізнатись, що хтось тебе дотепер обманював, багатьох, ба навіть більше — усіх.

— У якому сенсі?

— Це довга історія, наразі це лише моя гіпотеза, але без машини я не можу поїхати туди, куди треба, щоб допитати тих, хто ще живий. Хай там як, а почнімо з того, про що знаємо всі, а потім я розповім тобі, чому моя гіпотеза — цілком правдоподібна.

Браггадочо тільки те й робив, що у загальних рисах описував те, що називав загальновідомими фактами, які видавалися надто простими, — казав він, — щоб бути правдою.

Отож, союзники прорвали захисну лінію німецьких військ і вже піднімалися до Мілана, війну вже завершено. 18 квітня 1945 року Муссоліні покидає озеро Гарда, їде у Мілан і переховується там у префектурі. Він досі проводив консультації з міністрами, чи можна чинити опір на відновленому рубежі у Вальтелліні, але вже був готовий до кінця. Наступного дня дає останнє інтерв’ю останньому зі своїх найвірніших людей — Гаетано Кабеллі, який був редактором останнього республіканського видання «Александрійський народ». 22 квітня виголошує останню промову перед очільниками республіканської гвардії, сказавши навіть таке: «Якщо батьківщину втрачено, немає сенсу жити».

Невдовзі союзники прибули у Парму, нарешті вранці того дня, який неминуче б прийшов, — 25 квітня, — звільнено Геную: робітники приходять на фабрики у місті Сесто Сан Джованні. По обіді Муссоліні з кількома своїми людьми, серед яких і генерал Граціані, у палаці архієпископа, їх приймає кардинал Шустер, який зорганізував для них зустріч з представниками Визвольного комітету. Кажуть, що наприкінці зустрічі Сандро Пертіні [93] Був партизаном під час організації антифашистського опору в Італії, входив до складу Визвольного комітету. Вважають, що був одним із тих, хто приймав рішення про розстріл Муссоліні. , запізнившись, перестрів Муссоліні на сходах, та, певно, це вигадка. Визвольний комітет пропонує беззастережну капітуляцію, застерігаючи, що вже навіть німці почали переговори з ними. А фашисти (останні — завжди найбільші відчайдухи) не хочуть здаватися так безславно і, попросивши час для роздумів, йдуть геть з палацу.

Увечері керівництво Опору вже не має часу чекати, поки супротивники обміркують пропозицію, тому наказують розпочати загальне повстання. Саме тоді Муссоліні й утік у Комо разом з гуртом найвірніших прибічників. Туди ж таки приїхала його дружина Ракель та діти — Романо й Анна-Марія, але з невідомих причин Муссоліні відмовляється їх зустріти.

— Зауваж, чому? — звернув мою увагу на цю обставину Браггадочо. — Бо чекав, що до нього приєднається коханка Кларетта Петаччі? Але якщо вона на той час ще не приїхала, чого йому б не зустрітися на десять хвилин з родиною?

Зверни увагу на цю обставину, бо саме вона збурила мої підозри. Комо видавалося для Муссоліні надійним сховком, адже казали, що поблизу партизанів небагато, тож переховуватися можна аж до приходу союзників. Насправді ж саме у цьому була проблема Муссоліні: не втрапити у руки партизанам, а здатися союзникам, які б віддали його під суд за законом, а потім — поживемо — побачимо. Чи гадав, що з Комо згодом можна буде виїхати у Вальтелліну, де найвірніші люди штибу Паволіні забезпечать йому можливість створити сильний опір, маючи кілька тисяч чоловік.

— Та звільни мене від опису безцільних блукань тієї бісової ватаги, бо я сам ніяк їх не збагну, і для мого розслідування неістотно, куди вони їхали й де, зрештою, поділися. Скажімо, вони прагнули дістатися Менаджіо, щоб потім, певно, виїхати у Швейцарію. Згодом гурт дістається Кардано, де до них приєднується Петаччі й ніби німецький почет, якому Гітлер наказав привезти його друга в Німеччину (може, у К’явенні [94] Провінція у Ломбардії. на нього очікував літак, який би живим-здоровим довіз його у Баварію). Та комусь спало на думку, що до К’явенни годі дістатися, тому всі вкупі повертаються у Менаджіо. Вночі приїздить Паволіні, який мав привезти військове підкріплення, але натомість його супроводжують вісім чи сім солдатів з національної республіканської гвардії. Дуче почувається загнаним: окрім як створити опір у Вальтелліні [95] Долина на півночі Італії, розташована біля Бернінських Альп на кордоні зі Швейцарією. Муссоліні планував дати тут рішучу відсіч противнику. , йому лишається тільки укупі з можновладцями та їхніми родинами приєднатись до німецької колони, яка намагається перетнути Альпи.