Умберто Еко - Номер нуль

Ще однією темою було те, як треба викривати брехню. У нашої газети ще не було читачів, тому, хай що ми напишемо, нікому нас викривати. Однак якість газети визначається ще й її здатністю відповідати на викриття, надто коли йдеться про газету, яка не боїться взятися за падло. Для того, щоб підготуватися до справжніх викривальних статей, які з’являться згодом, треба було скласти кілька листів від читачів, які потім наша редакція спростовуватиме. Щоб показати замовнику, з якого ми тіста.

— Я вчора про це розмовляв з паном Колонною. Він прагне, так би мовити, дати добрий урок з техніки викриття.

— Гаразд, — мовив я. — Для прикладу візьмемо показовий випадок, це не лише вигадка, а скажемо прямо — перебільшення. Це пародія на викривальний лист, який кілька років тому надрукували в «Експресі». Редакція газети буцімто отримала листа від такого собі Пречізо Зментучча [46] Ревного викривальника. , ось я вам його прочитаю:

Шановний головний редакторе , стосовно статті «На свята не бачу», яка вийшла у минулому номері вашої газети авторства Алетео Веріта, хочу уточнити таке. Неправда, я не був серед тих, хто вчиняв замах на Юлія Цезаря. Як Ви можете побачити у свідоцтві про народження, яке я додаю, я народився у Молфетті 15 березня 1944, отже, за багато століть після нещасного випадку, який я, з іншого боку, засуджую. Мабуть, пан Веріта зрозумів мене хибно, коли я сказав, що завжди святкую разом з кількома друзями 15 березня 44 року.

Так само неправда, що я згодом сказав тому Бруту: «Побачимося у Філіппі». Уточнюю, що я ніколи не знався з паном Брутом, про якого ще вчора взагалі забув. Під час нашого телефонного інтерв’ю я справді сказав панові Веріта, що незабаром піду на зустріч з чиновником міської управи з транспорту Філіппі, це було сказано стосовно руху транспорту. У цій розмові я не казав, що найматиму убивць, щоб прибрати цього навіженого зрадника Юлія Цезаря, а прошу про те, щоб прибрали рух транспорту на майдані Юлія Цезаря. Щиро Вам дякую, Ваш Пречізо Зментучча.

Що ж вдієш з таким ґрунтовним викриттям, щоб не втратити обличчя? А ось гарна відповідь.

Зважаю на те, що пан Зментучча не заперечує, що Юлія Цезаря було убито під час березневих свят 15 березня 44 року. Я також зважаю, що пан Зментучча завжди святкує з друзями річницю 15 березня 1944. Саме про цей чудний звичай я прагнув розповісти у своїй статті. Пан Зментучча, звісно, мабуть, має особисті причини, щоб відзначати цю дату, чинячи такі щедрі узливання, утім, визнайте, збіг дійсно надзвичайно кумедний. Мабуть, він також пригадує, що під час тривалої телефонної розмови, яку ми з ним мали, він сказав таке: «Як на мене, завжди треба віддавати кесарю кесареве». Дуже близька до пана Зментучча людина — у якій у мене немає підстав сумніватися, — що тим, що належало кесареві, були двадцять три удари ножем.

Звертаю увагу, що у своєму листі пан Зментучча абсолютно не бажає нам повідомити, хто насправді завдав тих ударів. Що стосується діткливого зауваження про Філіппі, то у мене перед очима мій нотатник, у якому беззастережно записано, що пан Зментучча сказав: «Побачимося у Філіппах» [47] У переносному сенсі фраза означає, що кожного у слушний час дожене його доля. а не — «Побачимося у Філіппі». Те ж саме можу стверджувати щодо погрозливої фрази про Юлія Цезаря. Нотатки у моєму нотатнику, який зараз лежить переді мною, беззаперечно свідчать про те, що «Я за...ляю убвц прибр зрадн навіженого Юлія Цезаря». Пнучись зі шкіри та граючи словами, великої відповідальності не уникнути й рота пресі не заткнути.

— Підписано Алетео Веріта. То що ж такого дієвого у цьому спростуванні викривального листа? По-перше, що газета визнала, що пише на основі свідчень джерела, близького до пана Зментучча. Цей трюк завжди діє — не називаючи джерела, натякнути, що газета має таємне джерело інформації, яке, можливо, є більш надійним за власне самого пана Зментучча. А потім згадують про нотатник журналіста. Цей нотатник ніхто ніколи не побачить в очі, але думка про те, що розмову записано з живих слів, додає газеті довіри, адже вважають, що свідчення документально підтверджено. Крім того, роблять кілька натяків, які самі по собі ні про що не свідчать, але кидають тінь на пана Зментучча. Я не наполягаю, що всі спростування мають бути саме такими, адже це лише пародія, але добре пам’ятайте про три найголовніші складові спростування викривальної інформації: зібрати чутки, згадати про нотатки у нотатнику й усіляко натякнути на те, що викривальник — особа не надто надійна. Зрозуміло?