Умберто Еко - Номер нуль

— Вона ж дорога.

— Справа не лише в цім. Треба ще й докопатися до тієї інформації, яку вони сподіваються приховати. Коли у рекламі машин не обманюють, то замовчують. Треба попорпатися у технічних схемах у спеціалізованих журналах, щоб дізнатися, що вона завширшки сто вісімдесят три сантиметри.

— Хіба то погано?

— Навіть якщо ти ніколи не звертаєш уваги, у рекламі завжди вказують, скільки автівка завдовжки, адже це, певна річ, важить для зручного паркування чи престижу, але рідко згадують про ширину, яка є дуже істотною, якщо у тебе маленький гараж чи вузьке паркувальне місце, не кажучи вже про те, що доводиться крутитися, як навіженому, щоб знайти просвіт, де припаркуватися. Ширина — одна з основних якостей. Треба брати до уваги автівки менше ста шістдесяти сантиметрів завширшки.

— Гадаю, такі бувають.

— Певна річ, бувають. Але у машині завширшки сто шістдесят сантиметрів тісно, й якщо поряд сидить ще хтось, то правий лікоть ніде подіти. Та й зручностей, притаманних широким авто, де клеми управління прилаштовані під праву руку, поряд з коробкою передач, там немає.

— Отже?

— Доводиться зважати на те, щоб панель приладів була багатофункціональною, щоб за її допомогою можна було керувати кермом, щоб не доводилося використовувати панель управління для правої руки. Ось тоді я звернув увагу на «Сааб 900 турбо», сто шістдесят вісім сантиметрів, максимальна швидкість 230 км/год, і ціна знижується до п’ятдесяти мільйонів.

— Це твоя машина.

— Так, але у самісінькому куточку тобі напишуть, що машина розганяється за вісім п’ятдесят, коли ідеальним вважається розгін за сім секунд, як у «Ровера 220 турбо», за сорок мільйонів, 168 см завширшки, максимальна швидкість — 235 км та розгін шість, кома шість секунд — справжній болід.

— Тож треба орієнтуватися на цю машину...

— Ні, бо лише унизу схеми тобі напишуть, що вона заввишки 137 см. Занадто низенька для такої огрядної людини, як я, машина майже для перегонів для піжонів, які хочуть влаштовувати спортивні перегони, коли «Ланча» заввишки сто сорок три, а «Сааб» — 144, у які сідаєш, як пан. Цього вистачить для піжона, котрий не читає технічних схем, які є ніби протипоказаннями до ліків у медичній інструкції до препарату, які пишуть дрібним шрифтом, аби ти не зауважив, що коли вип’єш їх, то помреш наступного ж дня. «Ровер 220» важить лише 1185 кілограмів: це небагато. Якщо наскочиш на вантажівку, тебе розчавлять, наче пусте місце, тож треба обирати серед важчих машин, у яких використовують армовану сталь. Звісно, я не кажу про «Вольво», яка є справжнім танком, утім, надзвичайно повільна, бо маю на думці щонайменше «Ровер 820 ТІ», дешевший п’ятдесяти мільйонів, 230 км на годину, вагою 1400 кг.

— Та гадаю, ти відкинув цей варіант через те, що... — озвався я, вже теж ставши нав’язливо прискіпливим.

— Бо там розгін 8,2 — це ж черепаха, а не спринтер. Як «Мерседес С 280», завширшки 172 см, й якщо не зважати, що ще й коштує шістдесят сім мільйонів, має розгін до сотні за 8,8. І доставка протягом п’яти місяців. На це теж треба зважати, бо серед решти, що я тобі назвав, декотрі доставляють за два місяці, а деякі можна забирати відразу. А чому відразу? Бо вони нікому не потрібні. Вони ніби враз тобі віддадуть «Калібру турбо 16v», 245 км на годину, повний привід, розгін до сотні за 6,8, 169 см завширшки й коштує трохи більше п’ятдесяти мільйонів.

— Пречудово, як на мене.

— Е ні, бо важить лише 1135 кг., тільки 132 см. заввишки, найгірша з усіх, годиться для грошовитого покупця-гнома. Але якби ж лише у цьому були проблеми. Не враховуючи багажник. Найпросторіша — «Тема 16v турбо», завширшки 175 см. Серед вузьких авто я спинився на «Дедрі 2.0 LX», яка має місткий багажник, але розгін лише 9,4, важить трохи більше 1200 кг, маючи швидкість лише 210 км/год.

— Отже?

— Я вже не знаю, об що головою битися. У мене в голові моє розслідування, а я ночами просинаюся, щоб порівняти характеристики автівок.

— Чи ти все напам’ять вивчив?

— Я понакреслював таблички, але біда в тім, що я завчив їх, і тепер усе зовсім нестерпно. Я вже почав вірити, що машини створені лише для того, щоб я не міг їх купити.

— А чи ти не занадто підозріливий?

— Підозр ніколи не буває забагато. Сумніватися, завжди сумніватися — лише так можна збагнути істину. Хіба не так каже наука?

— І каже, й робить.

— Гаразд, отже, й наука теж бреше. Згадай про те, як виникла теорія про холодний синтез [40] Холодний синтез — гіпотетичні реакції ядерного синтезу, які можуть проходити без достатнього підводу зовнішньої енергії, для подолання кулонівського бар’єра. Нині теорії холодного синтезу більшістю вчених визнаються як псевдонаукові. . Там брехали місяцями, а потім дізналися, що то все казочки.