Гарпер Лі - Вбити пересмішника

А змусили мене одного дня у школі. Раз на тиждень у нас був урок політінформації. Кожен учень мав вирізати якесь повідомлення з газети, зрозуміти його зміст і розповісти у класі. Така практика буцімто допомагала виробити цілу низку якостей: виступ перед класом сприяв гарній поставі й навчав дитину самовладання; коротка промова змушувала доцільно обирати слова; вивчення тексту тренувало пам’ять; вихід наперед викликав бажання чимшвидше повернутися у колектив.

Ця задумка була досить кмітлива, але, як завжди у Мейкомі, вона не спрацювала як слід. По-перше, майже ніхто з сільських дітей не мав доступу до газет, тому ввесь тягар політінформації ліг на плечі міських дітей, а це ще більше переконувало сільських, що вся увага приділяється міським. Сільські діти, якщо могли, зазвичай приносили вирізки з так званого «Радикального аркуша», видання доволі сумнівного в очах міс Гейтс, нашої вчительки. Чому вона була незадоволена, коли хтось із дітей переповідав інформацію з «Радикального аркуша», я не знаю, але якимось чином вона поєднувалася з любов’ю до примітивної музики, з просоченими патокою перепічками на обід, крутінням перед дзеркалом, протяжним виспівуванням «Як солодко співає наш віслюк»,— одним словом, з усім тим, від чого шкільні вчителі нас відраджували.

Так чи інак, мало хто з дітей розумів, що таке політінформація. Коротулька Чак Литл, який достеменно знав усе про корів і їхні звички, вже майже закінчував історію про дядька Нетчела, коли міс Гейтс його обірвала:

— Чарльзе, це не інформація. Це рекламне оголошення.

Сесил Джейкобс натомість знав, що воно таке. Коли підійшла його черга, він став перед класом і почав:

— Отой старигань Гітлер...

— Адольф Гітлер, Сесиле,— поправила міс Гейтс.— Не годиться починати словами «Отой старигань такий-то».

— Так, мем,— погодився Сесил.— Отой старигань Адольф Гітлер цькує...

— Переслідує, Сесиле...

— Ні, мем, тут сказано — цькує,— добре, нехай,— так от, старигань Гітлер гнобить євреїв, саджає їх до в’язниць, а ще відбирає в них усе їхнє добро і не дозволяє їм виїжджати з країни, і ще він вимиває усіх недоумкуватих і...

— Вимиває недоумкуватих?

— Так, мем, міс Гейтс, я так гадаю, що їм бракує глузду самим помитися, гадаю, ідіоти не здатні тримати себе в чистоті. Коротше, Гітлер розпочав програму на утискання всіх євреїв, та й напів-євреїв також, і хоче їх усіх пильнувати, щоб вони йому якої біди не наробили, і я думаю, це погано, от така у мене інформація.

— Дуже добре, Сесиле,— похвалила міс Гейтс. Сесил гордівливо пішов на своє місце.

Хтось із задніх парт підніс руку.

— Як же він може таке витворяти?

— Хто саме і що? — терпляче спитала міс Гейтс.

— Ну, як отой Гітлер бере і запроторює людей у тюрми, треба, щоб уряд якось втрутився,— сказав той, хто підвів руку.

— Гітлер і є уряд,— пояснила міс Гейтс і, скориставшись нагодою зробити викладання динамічним, підійшла до дошки. Вона великими друкованими літерами написала: «ДЕМОКРАТІЯ».

— Демократія,— промовила вона.— Хтось може дати визначення?

— Це ми,— сказав хтось.

Я піднесла руку, пригадавши одне старе передвиборче гасло, про яке мені розповів Атикус.

— Що це означає, як гадаєш, Джін-Луїзо?

— «Рівні права усім, особливих привілеїв нікому»,— процитувала я.

— Дуже добре, Джін-Луїзо, дуже добре,— усміхнулася міс Гейтс. Перед словом «ДЕМОКРАТІЯ» вона написала « МИ ».— А тепер, усі хором: «Ми — демократія».

Ми повторили. Міс Гейтс пояснила:

— Ось у чому відмінність між Америкою і Німеччиною. У нас — демократія, у Німеччині — диктатура. Дик-та-ту-ра. Тут ми нікого не переслідуємо. Переслідування вчиняють люди з упередженнями. У-пе-ре-джен-ня,— чітко вимовила вона.— У світі немає людей кращих за євреїв, і чому Гітлер так не уважає, для мене просто загадка.

Якась зацікавлена душа в гущі класу спитала:

— А чому вони не люблять євреїв, як думаєте, міс Гейтс?

— Не знаю, Генрі. Ті приносять багато користі країні, у якій живуть, а найголовніше, вони вельми побожні люди. Гітлер намагається знищити релігію, можливо, через це він їх і не любить.

Тут заговорив Сесил.

— Я, власне, не знаю точно, але вони нібито міняють гроші абощо, але ж це не причина їх цькувати. Вони ж білі, хіба ні?

— Коли ти вчитимешся у старших класах, Сесиле, ти дізнаєшся, що євреїв переслідували упродовж усієї їхньої історії, навіть вигнали з їхньої власної країни. Це одна з найжахливіших сторінок в історії людства. А тепер час переходити до арифметики, діти.