— Отакої. Не знав, що ти в нас запеклий комуніст.
— Настане день, — провадив Рейджен, — коли всі капіталістичні імперії буде знишчено. Я знаю, шчо ти є прибічник капіталізму, Артуре, та зарубай собі тсе на носі: вся влада належить народу.
— Хай там як, — озвався Артур знудженим тоном, — а квіткової крамнички більше немає, тож комусь із нас тепер доведеться шукати нову роботу, будь вона неладна.
Аллен влаштувався санітаром у нічну зміну до Гоумстедського будинку для літніх людей. Це була сучасна приземкувата цегляна споруда у східній частині Ланкастера. Вона мала просторий вестибюль із панорамними вікнами, у якому завжди яблуку ніде було впасти, бо скрізь, хоч куди глянь, були «пришвартовані» інвалідні візки зі старенькими людьми у слинявчиках. Робота переважно була нудною й механічною, проте Марк виконував її без нарікань. Він замітав і мив підлоги, міняв простирадла, витрушував ковдри.
Артура цікавила медична складова роботи санітара. Помітивши, що дехто з медперсоналу ледарює на чергуванні — ріжеться в карти, читає або дає хропака, — Артур почав самостійно здійснювати обходи палат, навідуючи тих, хто нездужав чи був при смерті. Він вислуховував скарги, давав раду пролежням і всіляко присвячував себе тому, що вважав своїм майбутнім фахом.
Одного разу Марк, стоячи на колінах, надраював підлогу в кімнаті, яка саме звільнилась. Артур довго за ним спостерігав і врешті похитав головою:
— І ти все своє життя ось так і гибітимеш, займаючись безглуздою рабською працею, з котрою і зомбі впорався б?
Марк поглянув на свою ганчірку, тоді підняв очі на Артура і стенув плечима.
— Щоби будувати плани, потрібні генії. Але, щоб утілювати плани в життя, потрібні дýрні.
Артур здивовано підняв брови. Він і не думав, що Марк може бути таким тямущим. Але тим нестерпніше було бачити, як мисляча людина марнує життя на чорнову роботу.
Артур похитав головою і пішов до своїх підопічних. Він знав, що одному з них, панові Торвальду, недовго лишилося жити. Увійшовши до кімнати старого, Артур сів біля його ліжка, як робив щоночі ось уже цілий тиждень. Пан Торвальд оповідав йому про юність, проведену на батьківщині, про еміграцію до Америки, про те, як він зрештою пустив коріння в Огайо. Кліпаючи водянистими очима під обважнілими повіками, він стомлено проказав:
— Я нудний старий дідуган і забагато базікаю.
— Аж ніяк, сер, — заперечив Артур. — Я завжди вважав, що слід слухати літніх людей, бо вони мудріші й мають за плечима багатий життєвий досвід. Якщо ваші знання не можна описати у книжках, то їх треба хоча б передати молодшому поколінню.
— Ти дуже добрий юнак, — усміхнувся пан Торвальд.
— Вам дуже боляче?
— Мені гріх нити й ремствувати. Я прожив хороше життя. Тепер я готовий одійти.
Артур узяв старенького за зморшкувату руку.
— Ви зустрічаєте смерть із надзвичайною гідністю. Я вважав би за велику честь мати такого батька, як ви.
Пан Торвальд закашлявся і вказав на карафку, в якій не залишилось води.
Артур вийшов, щоб її наповнити, а коли повернувся, побачив, що пан Торвальд лежить, дивлячись у стелю вже згаслим поглядом. Артур трохи постояв мовчки, споглядаючи спокійне обличчя старого чоловіка, а тоді відгорнув йому волосся з чола й опустив його повіки.
— Аллене, — впівголоса мовив він, — виклич медсестер. Скажи їм, що пан Торвальд помер.
Аллен вийшов на сцену й натиснув кнопку над ліжком.
— Правильно, — прошепотів Артур, відступаючи назад. — Усе за інструкцією.
На мить Аллену здалося, що голос Артура став хрипкуватим від тамованих почуттів. Але хіба ж таке могло бути? Не встиг Аллен сказати щось із цього приводу, як Артур уже зник.
Біллі Мілліган протримався на роботі в Гоумстедському будинку для літніх людей три тижні. Коли адміністрація виявила, що хлопцеві лише шістнадцять, його звільнили, повідомивши, що він занадто юний, аби працювати в нічну зміну.
Через кілька тижнів після початку нового навчального року Чалмер сказав, що в суботу Біллі доведеться поїхати з ним на ферму, бо там потрібно скосити траву. Томмі спостерігав, як Чалмер заднім ходом заганяє свій новенький жовтий трактор до фургона, зробивши з двох дощок щось схоже на пандус.
— А я тобі там нащо здався? — поцікавився Томмі.
— Не став дурних запитань. Ти їдеш, і крапка. Якщо хочеш жерти, то мусиш відпрацьовувати харчі. Треба, щоб хтось згріб листя, перш ніж я коситиму. З тебе однаково більше ніякої користі.
Читать дальше
Конец ознакомительного отрывка
Купить книгу