Деніел Кіз - Таємнича історія Біллі Міллігана

Крістін була їхньою особливою дівчинкою для кутка.

І саме вона першою почула одного з інших альтер-его. Того ранку дорогою до школи вона зупинилась у полі, щоб назбирати квітів. Крістін знайшла сумах і шовковицю та спробувала додати їхні гілочки до букету. Якщо вона подарує квіти учительці, пані Рот, можливо, та більше не буде так часто ставити її в куток. Проминаючи яблуню, Крістін вирішила, що значно ліпше буде принести вчительці яблуко. Вона викинула польові квіти і потягнулася за плодами, проте ті висіли зависоко, тож вона засмутилась і на її очах забриніли сльози.

— Шчо трапилося, дівчинко? Чом тсе ти плачеш?

Крістін роззирнулась навсібіч, але поблизу не було жодної живої душі.

— Деревце не дає мені яблучок, — відгукнулась вона.

— Годі сльози лити. Рейджен дістане тобі яблук.

Він видерся на дерево, а тоді, піднатужившись, виламав нічогеньку гілляку і спустився з нею долі.

— Тримай, — сказав Рейджен. — Ось тобі багатсько яблук. — Він набрав їх стільки, скільки влізло в руки, й вивів Крістін на дорогу до школи.

Коли Рейджен пішов, дівчинка не втримала яблук, і ті покотилися просто на дорогу. Машина стрімко наближалась до найбільшого і найлискучішого яблука — саме його Крістін хотіла подарувати пані Рот. Крістін потягнулась до нього, але Рейджен відштовхнув дівчинку з дороги, врятувавши її від загибелі під колесами автомобіля. Вона побачила, що машина розчавила пречудове яблуко, і заплакала, та Рейджен підняв інше яблуко, хоч і не таке гарне, обтер його і вручив Крістін, щоб тій було що принести до школи.

Коли вона поклала плід на вчительський стіл, пані Рот сказала:

— Ой, дуже тобі дякую, Біллі.

Крістін образилась, адже це вона принесла яблуко. Вона пройшла в кінець класу, не знаючи, де їй сісти, і врешті примостилася за парту в лівому ряду. Та за кілька хвилин з’явився великий хлопчик і гиркнув:

— Чеши з мого місця!

Крістін засмутилась, але, відчувши, що Рейджен уже готовий вийти і врізати цьому хлопчикові, швиденько встала й пішла до іншого місця.

— Гей, там я сиджу! — гукнула дівчинка, що стояла біля дошки. — Біллі всівся за мою парту!

— Ти що, не знаєш, де твоє місце? — запитала пані Рот.

Крістін похитала головою.

Пані Рот вказала на вільну парту в правому ряду.

— Ти сидиш там, Біллі. А тепер марш на місце.

Крістін не розуміла, чому пані Рот сердиться. Вона ж так старалася сподобатись учительці. Крізь сльози дівчинка відчула, що Рейджен рветься назовні, аби заподіяти пані Рот щось лихе. Крістін міцно заплющила очі й затупала ніжками, щоб зупинити Рейджена. Після цього вона й сама пішла геть.

Біллі розплющив очі, озирнувся довкола і збентежився, побачивши, що він на уроці. Лишенько, як він тут опинився? І чому всі на нього вибалушились і гигочуть?

Виходячи з класу, пані Рот озвалася до нього:

— Ще раз дякую тобі за яблуко, Біллі. Це було надзвичайно мило з твого боку. Мені дуже прикро, що довелося тебе насварити.

Він, анічогісінько не розуміючи, дивився, як учителька віддаляється коридором.

Коли Джимбо й Кеті вперше почули з братових вуст британський акцент, вони вирішили, що Біллі блазнює. Хлопчики саме були у своїй кімнаті й відбирали білизну для прання. Кеті прийшла дізнатись, чи Біллі готовий іти разом із нею й Чаллою до школи.

— Що з тобою, Біллі? — запитала Кеті, помітивши на обличчі брата якийсь розгублений вираз.

Він зиркнув на неї, тоді обвів поглядом кімнату й подивився на якогось хлопця, що на нього витріщався. Він і гадки не мав, хто ці двоє і як він сюди потрапив. Також він не знав нікого на ім’я Біллі. Він був упевнений, що його звати Артур і він із Лондона.

Він опустив очі й побачив, що на ньому різні шкарпетки — одна чорна, друга бузкова.

— Отакої! Та ці шкарпетки розпаровані.

Дівчинка й хлопчик розреготались.

— Ну ти й кривляка, Біллі! Вийшло просто першокласно! Говориш зовсім як доктор Ватсон із тих фільмів про Шерлока Голмса, що ти весь час дивишся. Правда ж, Джимбо?

І дівчинка підстрибом повіялася з кімнати. Хлопчик, якого вона назвала Джимбо, побіг за нею, на ходу гукнувши Артурові:

— Краще поквапся, бо запізнишся!

Йому стало цікаво, чому вони називають його Біллі, коли насправді він Артур.

Може, він вдає з себе когось іншого? Що, як йому довелося проникнути до цього будинку під чужим іменем, бо він розвідник чи детектив? Треба буде застосувати логічне мислення й розплутати цю загадку. Чому на ньому непарні шкарпетки? Хто їх на нього нап’яв? Що тут узагалі коїться?