Деніел Кіз - Таємнича історія Біллі Міллігана

Дороті вирішила, що їй нарешті всміхнулася доля. Вона зустріла надійно працевлаштованого чоловіка, котрий зможе про неї подбати та ще й обіцяє всиновити її хлопчиків і вдочерити Кеті. З нього вийде гарний батько, думала Дороті, а сама вона стане хорошою матір’ю для Чалли. 27 жовтня 1963 року Дороті вийшла заміж за Чалмера Міллігана.

Однієї листопадової неділі, за три тижні після весілля, Чалмер привіз їх усіх на невелику ферму, яку успадкував від батька. Ферма була у Бремені, що в штаті Огайо, — лише за чверть години їзди від їхньої домівки. Діти захоплено досліджували фарбований набіло фермерський будиночок, гойдались у кріслі-гойдалці, яке стояло на ґанку, нишпорили в оранжереї за будинком і в старому хліві з червоними стінами, що бовванів трохи віддалік, на схилі пагорба. Чалмер повідомив, що хлопчикам доведеться приїздити сюди у вихідні й допомагати йому по господарству. Попереду багато клопотів — необхідно обробити ґрунт, щоб можна було посадити овочі.

Біллі обвів поглядом поля, де гнили гарбузи, і спробував закарбувати у пам’яті хлів і навколишній пейзаж. Він збирався все це намалювати, щойно повернеться додому, і подарувати малюнок своєму новому татові Чалу.

Наступної п’ятниці матінка-ігуменя та отець Мейсон увійшли до кімнати, де у третьокласників був урок, і про щось зашепотілися з сестрою Джейн Стівенс.

— Діти, встаньте-но, будь ласка, і схиліть голови, — мовила сестра Стівенс, по її щоках котилися сльози.

Учні розгублено слухали, як отець Мейсон із тремтінням у голосі виголошує помпезну промову:

— Діти, ви, певно, ще не усвідомлюєте, які події відбуваються нині на світовій арені. Я наразі й не сподіваюся, що ви зможете все це осягнути. Проте я мушу вам дещо повідомити. Сьогодні вранці нашого президента, Джона Ф. Кеннеді, вбито. Помолімося.

Прочитавши «Отче наш», отець Мейсон відіслав учнів надвір, де їм було сказано зачекати на прибуття автобусів, що мали розвезти їх по домівках. Відчуваючи, який глибокий смуток оповив усіх дорослих, діти принишкли й терпляче чекали.

У ті вихідні родина Мілліганів сиділа перед телевізором, дивлячись випуск новин. Показували поховальний кортеж, і Дороті плакала. Біллі не міг цього витримати. Йому було нестерпно боляче бачити маму сумною, чути її схлипування. Він заплющив очі, і…

З’явився Шон. Він подивився на телевізійний екран, де без єдиного звуку мигтіли кадри, глипнув на людей, котрі за цим спостерігали, а тоді підповз до телевізора, наблизив обличчя до нього впритул і відчув вібрацію. Чалла відштовхнула Шона, щоб той не затуляв екран. Хлопчик подався до своєї кімнати й сів на ліжко. Він виявив, що коли поволі випускати повітря крізь зціплені зуби — щось на зразок дззззззз, — то в голові так само химерно вібрує. Він довго сидів сам-один у кімнаті, роблячи те своє дззззззз.

Чалмер забрав дітей зі школи Святого Йозефа й записав до однієї із серклвільських державних шкіл. Він був ірландським протестантом і не збирався терпіти, щоб хтось у його родині навчався в католицькій школі. Також усі вони відтепер повинні були ходити до методистської церкви.

Дітям було не до вподоби, що їх змусили проміняти «Аве Марія» та «Отче наш» — «дорослі» молитви, до яких вони вже звикли, — на дитячі віршики, які бурмотіла Чалла. Особливо «Бога молю, перш ніж спатоньки йти» [12] Популярна в англомовних країнах дитяча молитва, відома з початку XVIII століття. Перекласти її можна так: Бога молю, перш ніж спатоньки йти, Душу мою уночі берегти. А як помру уві сні, то, благаю, Боже, візьми мою душу до Раю. .

Біллі вирішив, що коли вже йому конче необхідно змінити віросповідання, то краще він прийме юдаїзм і буде як татко, Джонні Моррісон.

Невдовзі після весілля, коли родина Мілліганів переїхала до сусіднього міста, Ланкастера, Дороті почала помічати, що Чалмер навдивовижу суворо ставиться до всіх чотирьох дітей. Ніяких розмов за столом. Не сміятися. Сільничку передавати винятково за годинниковою стрілкою. Коли приходили гості, діти мусили сидіти, виструнчившись, поставивши ноги рівнесенько і поклавши долоні на коліна.

Кеті заборонялося сидіти в матері на руках.

— Ти для цього занадто доросла, — гримав Чалмер на семирічну дівчинку.

Якось Джимбо попросив брата передати йому сіль. Біллі, який не міг так далеко простягнути руку, штовхнув сільничку, і та ковзнула до Джимбо по столу.

— Що це ще за вибрики? — визвірився Чалмер. — Тобі дев’ять років, а ти поводишся, як дурне дітисько!