Деніел Кіз - Таємнича історія Біллі Міллігана

— У тебе сьогодні все одно нічне чергування, — сказав психіатр. — Залишайся з ним, а завтра забереш його до шпиталю.

У присутності Майка Рупа Біллі заспокоївся. Вони трохи випили в барі, і Біллі розповів медбратові, що дуже сподівається потрапити до лікарки, котра працювала з Сивілою.

— Я на декілька тижнів ляжу до шпиталю, а тоді, можливо, лікарка Вілбур погодиться, щоб я винайняв квартиру й жив окремо. Я вважаю, що впораюсь, адже навіть у скрутних ситуаціях я можу про себе подбати. Потім я почну лікуватись і виконуватиму всі її рекомендації.

Руп слухав, як Біллі розповідає про свої плани на майбутнє та про нове життя, яке чекає на нього, якщо суддя Джексон дозволить йому почати все з чистого аркуша.

Молодики пробалакали всю ніч і полягали спати аж під ранок. У четвер, після пізнього сніданку, вони вирушили назад до Афін.

Повернувшись до шпиталю, Біллі вмостився в загальній залі й замислився про те, що, хоч до якої б справи він тепер взявся, в нього нічого не виходить. Юнак почувався нікчемним телепнем, бо швидко втрачав усе, що дісталось йому від інших особистостей: інтелект Артура, силу Рейджена, красномовність Аллена, вміння Томмі вправлятися з електронікою. Біллі ловив себе на тому, що стає дедалі тупішим. Він так себе накрутив, що ним повністю заволоділи пригнічення та страх. Звуки різали вухо, кольори стали нестерпно яскравими. Біллі захотів чкурнути до своєї палати, грюкнути дверима й кричати, кричати, кричати…

Наступного дня Ванда Панкейк закінчувала свій обід у кафетерії, коли раптом її приятель схопився зі свого місця й підскочив до вікна. Ванда розвернулась і спробувала крізь стіну дощу роздивитись те, що він там угледів.

— Я когось бачив, — твердив її товариш, тицяючи пальцем за вікно. — Якийсь тип у ясно-брунатному плащі вибіг на міст, що на Річленд-авеню, а тоді кинувся через поруччя!

— Де?!

Ванда стала навшпиньки, витягнувшись так, як їй лишень дозволяло її невеличке повненьке тіло, але змогла розгледіти крізь залиту дощем шибку тільки машину, що зупинилась на мосту. З неї вийшов водій, перехилився через парапет, після чого повернувся до своєї машини, але передумав і знову підійшов до парапету, зазираючи за нього так, мовби спостерігав за чимось або кимось там, унизу.

У Ванди всередині все обірвалось від поганого передчуття.

— Піду-но я погляну, де там Біллі.

Вона обійшла все відділення, запитуючи про Біллі медперсонал і пацієнтів, але хлопця ніхто не бачив. Тоді Ванда оглянула палату Біллі. Його ясно-брунатного плаща не було в шафі.

Шарлотта Джонсон, завідувачка відділення, прибігла на сестринський пост і сказала, що їй щойно телефонував один із членів персоналу. Він саме був у місті й помітив Біллі на Річленд-авеню. З кабінету вискочив лікар Кол. Йому зателефонували й сповістили, що Біллі бачили на мосту.

Здійнявся лемент. Ніхто не хотів посилати до Біллі охоронців, бо всі знали, що форма його налякає.

— Я піду, — сказала Ванда, хапаючи пальто.

Охоронець Клайд Барнгарт довіз її до моста. Вона спустилась униз і почала виглядати Біллі поміж опорами мосту. Потім пройшлась уздовж берега річки, роззираючись навсібіч. Усе марно. Повернувшись, вона з подивом побачила, що водій, котрий тоді спинився на мосту, ще й досі не поїхав.

— Ви бачили тут юнака в брунатному плащі? — запитала Ванда.

Чоловік показав на університетський Центр урочистих подій, що був неподалік.

Фургон охорони підібрав Ванду й підвіз до цієї сучасної споруди з цегли та скла, що за формою нагадувала багатоярусний іменинний торт, увінчаний круглим куполом.

— Онде він! — вигукнув офіцер Барнгарт, вказуючи на бетонну галерею, що оперізувала будівлю на рівні третього поверху.

— Зачекайте тут, — сказала охоронцеві Ванда. — Я сама все владнаю.

— Не заходьте з хлопцем досередини й не залишайтеся з ним наодинці, — попередив Барнгарт.

Ванда піднялась пандусом на першу з галерей і побачила вгорі Біллі, котрий переходив од дверей до дверей, намагаючись проникнути до будівлі.

— Біллі! — покликала Ванда, вибігаючи пандусом на наступну галерею. — Зажди!

Юнак не відреагував.

— Денні! Аллене! Томмі! — спробувала медсестра вигукувати інші імена.

Він не звертав на неї уваги, швидко пересуваючись галереєю й перевіряючи одні двері за іншими. Нарешті він знайшов незамкнений вхід і зник у будівлі. Ванда ніколи не бувала в Центрі урочистих подій. Їй було лячно. Вона не знала, навіщо Біллі сюди прийшов і чого взагалі від нього можна чекати. Та все ж вона забігла всередину й наздогнала юнака, коли той почав підніматись угору крутими східцями. Ванда залишилась на сходовому майданчику.