Деніел Кіз - Таємнича історія Біллі Міллігана

Вечірні випуски новин, де показували, як Біллі розвішує свої картини й балакає з телерепортерами, справили гарне враження на працівників шпиталю. Більшість із них відтанули й почали ставитись до юнака сердечніше. Дуже мало хто продовжував відверто його хулити. До Біллі дійшли чутки, що навіть ті з членів персоналу, котрі в минулому ставились до нього вороже, останнім часом у своїх звітах почали відзначати його успіхи. Біллі вразило те, що йому тепер частенько переповідали, хто і що казав про нього на зборах і які записи додавались до його історії хвороби.

Біллі усвідомив, який велетенський крок уперед він зробив відтоді, як його випустили з закритого відділення.

У суботу, 4 серпня, Біллі саме йшов із відділення РІТ, коли почув сигнал тривоги ліфта. Підйомник завис між третім і четвертим поверхами, а всередині застрягла розумово відстала дівчина. Біллі зауважив, що зовнішній розподільчий щиток тріщить, шипить і сипле іскрами, і збагнув, що сталось коротке замикання. Кільканадцять пацієнтів уже з’юрмилось на сходовому майданчику біля ліфтів, а дівчина, котра потрапила в пастку, почала верещати і битись об стіни. Біллі погукав на поміч, і один із майстрів допоміг йому силоміць розсунути двері, що вели до шахти ліфта.

Медсестри Кетрін Ґіллотт і Пат Перрі вийшли подивитись, через що здійнявся такий рейвах. У них на очах Біллі спустився в шахту й проліз до кабіни підйомника крізь люк у стелі. Зістрибнувши на підлогу, Біллі заспокоював дівчину. Вони чекали, поки з’явиться механік, за яким уже послали, а тим часом Біллі длубався в розподільчому щитку, що був у кабіні ліфта.

— Ти любиш поезію? — запитав Біллі в дівчини.

— Я люблю Біблію.

— То почитай мені що-небудь із псалмів, — попросив юнак.

І добрих півгодини він гомонів із дівчиною про Біблію.

Коли механік нарешті запустив ліфт і вони вийшли на третьому поверсі, дівчина підняла на Біллі очі й запитала:

— А можна мені тепер солодкої шипучки?

Наступної суботи Біллі прокинувся рано. Він дуже тішився з того, як проходила його художня виставка, хоч юнака й засмутила присвячена їй стаття в «Диспетч». Там, як завжди, скористались нагодою, щоб укотре нагадати читачам про десять його внутрішніх «я», називаючи Біллі «ґвалтівником із розщепленням особистості». Йому треба було звикати до змішаних емоцій. Хоча це нове для нього відчуття поки що збивало Біллі з пантелику, він розумів, що воно є невід’ємною частиною здорової психіки.

Цього ранку Біллі вирішив пробігтись і заразом купити пачку цигарок у готельчику, що межував із територією шпиталю. Хлопець знав, що йому не варто курити. У минулому тяга до цигарок була тільки в Аллена, та зараз йому просто необхідно було ковтнути димку. Нічого, після одужання в нього буде сила-силенна часу, щоб покинути цю звичку.

Біллі спустився сходинками з ґанку шпиталю й помітив двох чоловіків, які сиділи в авто, припаркованому навпроти входу. Він вирішив, що вони приїхали навідати когось із пацієнтів. Але коли Біллі перейшов дорогу, машина рушила з місця й проїхала повз нього. Завернувши за ріг шпиталю, Біллі знову її побачив, цього разу на вузенькій бічній доріжці.

Юнак перетнув свіжоскошене поле й попрямував до пішохідного містка, перекинутого через струмок, який був природним кордоном території шпиталю. І там Біллі вчетверте побачив те ж таки авто. Воно саме звертало на Дейрі-лейн, дорогу, що відділяла струмок від готелю. Біллі мав вийти на неї, перейшовши місток.

Коли юнак ступив на міст, вікно машини опустилось і з нього вистромилась рука з пістолетом. Хтось гаркнув:

— Міллігане!

Біллі вкляк на місці.

Його «я» розщепилось.

Рейджен крутнувся й шубовснув у струмок, і перша куля просвистіла повз. Друга також не влучила в ціль. А за нею й третя. Намацавши на дні струмка гілляку, Рейджен видерся на берег і, змахнувши нею, наче довбнею, вщент розтовк заднє скло машини, перш ніж водій встиг дати газу і вшитися.

Слов’янин іще довго не рухався з місця. Його тіпало від гніву. Там, на містку, Учитель просто взяв і завмер, слабкий і нерішучий. Якби він, Рейджен, не вискочив мерщій на сцену, всі вони вже були б покійниками.

Рейджен поволі закрокував назад до шпиталю, радячись із Артуром і Алленом, що робити далі. Доведеться все викласти лікареві Колу. Тут, у шпиталі, члени «сім’ї» є надто легкою мішенню. Будь-хто може знайти їх і спровадити на той світ, коли заманеться.

Аллен розповів лікареві Колу про те, що сталось, і переконав психіатра, що зараз вкрай важливо не позбавляти його відпусток. Як пояснив Аллен, йому потрібен безпечний прихисток за межами шпиталю, де можна пересидіти до судового слухання в Ланкастері, на якому мають вирішити, чи буде анульовано його зізнання. А після слухання він проситиме, щоб його перевели з Огайо до Кентуккі, під опіку лікарки Корнелії Вілбур.