Деніел Кіз - Таємнича історія Біллі Міллігана

У Біллі було чимало недоброзичливців серед персоналу шпиталю. Їх доводило до сказу те, що юнак заробляє гроші, продаючи свої картини, тож ці люди клепали доноси й надсилали їх до редакцій газет «Колумбус Диспетч», «Колумбус Сітізен Джорнал» і «Дайтон Дейлі Ньюз», сповіщаючи про значні суми, які отримує хлопець. Коли Біллі витратив частину коштів од продажу «Грації Кетлін» на невеличку «мазду», щоб легше було возити полотна, це негайно ж потрапило на передовиці.

Стинціано та Болл вимагали провести парламентське розслідування щодо діяльності Афінського центру психічного здоров’я. Нападки й критика ставали дедалі дошкульнішими, а щоденні статті з аршинними заголовками на перших шпальтах газет підкидали хмизу у вогонь. Лікар Кол та управителька шпиталю Сью Фостер змушені були попросити Міллігана, щоб той відмовився від відпусток і прогулянок до міста без супроводу, поки буча не вщухне.

Для Біллі це був несподіваний удар. Відколи йому поставили діагноз і призначили лікування, він дотримувався всіх правил шпиталю, жодного разу не порушував свого слова й не переступав закон. І ось маєш — його все одно позбавили всіх прав.

Засмучений, Учитель здався і пішов геть зі сцени.

Об одинадцятій годині, коли на чергування вийшов Майк Руп, Мілліган сидів у брунатному дерматиновому кріслі, згорбившись і потираючи руки, наче був чимось наляканий.

Майк не знав, підійти до пацієнта чи не варто. Його попереджали, що Мілліган боїться чоловіків, а ще він знав про Рейджена й бачив навчальні відеозаписи лікаря Кола про людей із розщепленням особистості. До цього дня Майк тримався осторонь і не надокучав пацієнтові. На відміну від багатьох працівників шпиталю, які вважали Міллігана симулянтом, Майк Руп вірив, що хвороба юнака не вдавана. Він вивчив медичну карту Міллігана, прочитав нотатки медсестер і відкинув думку, що молодий хлопець, котрий свого часу навіть школу не закінчив, зміг би ошукати всіх тих іменитих психологів і психіатрів, які його обстежували.

Зазвичай Мілліган здавався врівноваженим, і Майкові цього було достатньо. Проте весь останній тиждень, відколи «Диспетч» розгорнула свою кампанію, юнак ходив як у воду опущений. Рупу не до душі було те, що Міллігана цькують писаки на вошивих газетних передовицях і розпинають усілякі політикани.

Руп вийшов з-за стійки чергового й сів у крісло поруч із переляканим хлопцем. Він гадки не мав, як Мілліган на це відреагує, тому намагався поводитись якомога більш невимушено й ненав’язливо.

— У тебе все гаразд? — запитав він. — Чи можу я тобі чимось допомогти?

Мілліган кинув на нього боязкий погляд.

— Бачу, тебе щось гризе. Якщо схочеш про це поговорити — я завжди до твоїх послуг.

— Мені страшно.

— Воно й видно. І чому ж?

— Це через молодшеньких. Вони не розуміють, що відбувається, і їм теж страшно.

— Як тебе звати? — поцікавився Руп.

— Денні.

— Денні, ти знаєш, хто я?

Хлопчина похитав головою.

— Мене звуть Майк Руп. Я — медбрат нічної зміни. Я тут для того, щоб тобі допомогти.

Денні не припиняв терти свої зап’ястки й роззиратись навколо. Потім він завмер, прислухаючись до чогось у своїй голові, й кивнув.

— Артур каже, що вам можна довіряти.

— Я чув про Артура, — сказав Руп. — Перекажи йому, що я дуже ціную його довіру. Я нізащо не заподію тобі шкоди.

Денні розповів медбрату, що Рейджен дуже розсердився через нападки в газетах і хотів було з усім покінчити, наклавши на себе руки. Це налякало дітлахів.

Тут у хлопця затремтіли повіки, а погляд осклянів, і Руп зрозумів, що Мілліган «перевтілюється». За мить пацієнт скулився й заплакав, наче скривджене хлоп’я.

Медбрат пробалакав із Мілліганом до другої години ночі, і за цей час хлопець встиг побувати в декількох подобах. Потім Руп провів Денні до його палати.

З того дня Майк Руп виявив, що окремі особистості Міллігана охоче з ним спілкуються. Зазвичай медбрат досить суворо стежив за тим, щоб ніхто не засиджувався після відбою (о пів на дванадцяту в будні та о другій ночі у вихідні), проте він знав, що Мілліган спить напрочуд мало, тож частенько Руп проводив довгі нічні години за бесідами з юнаком. Медбратові лестило, що Денні й «розщеплений» Біллі спеціально розшукують його, щоб поговорити. Майк Руп став усвідомлювати, чому іншим так важко було знайти з Біллі спільну мову: вони не враховували того, що, з погляду Біллі, його зараз укотре карають за чужі злочини.

У четвер, 5 квітня, о пів на четверту дня, Денні вийшов на сцену посеред прогулянки територією шпиталю. Він закрутив головою навсібіч, намагаючись зрозуміти, де це він і що тут робить. Позаду себе він побачив старовинний вікторіанський маєток із червоними цегляними стінами та білими колонами, а попереду — річку, на протилежному березі якої розкинулось місто. Якби не допомога Розалі Дрейк зі шпиталю Гардинґа, думав Денні, ступаючи по травичці, він би й досі панічно боявся прогулянок просто неба.