Деніел Кіз - Таємнича історія Біллі Міллігана

— Доведеться відправити тебе до шпиталю й переконатись, — пояснив лікар Кол. — Нам невідомо, скільки пігулок Біллі встиг крадькома назбирати. До того ж котрийсь із вас начебто обмовився, що прийняв забагато ліків. Ми повинні все перевірити.

Лікар Кол розмовляв із Рейдженом, аж поки той не зійшов зі сцени. Раптом у Денні підкосились коліна й закотились під лоба очі. Руп підхопив юнака, котрий почав осідати на підлогу, і допоміг покласти його на каталку.

Весь гурт висипав на подвір’я, де вже чекала карета «швидкої допомоги». Майк Руп заліз до салону разом із Мілліганом, і машина помчала до Меморіального шпиталю О’Бленеса [56] Чарльз О’Бленес був уродженцем Афін, що в штаті Огайо, і відомим меценатом. На початку 1960-х років він пожертвував мільйон доларів на будівництво шпиталю в Афінах. У 1970 році шпиталь відкрився і носить ім’я свого засновника. .

Руп бачив, що лікар відділення невідкладної допомоги не в захваті від перспективи лікувати Біллі Міллігана. Руп спробував пояснити лікарю, що з Мілліганом слід поводитись обачно.

— Якщо він почне балакати зі слов’янським акцентом — облиште його й відійдіть якнайдалі. Краще нехай усі маніпуляції проводить жінка.

Лікар не звернув уваги на його слова. Він дивився, як у Міллігана закотились очі. Руп бачив, що це Девід сходить зі сцени і з’являється Денні.

— Та він просто водить нас за носа, — буркнув лікар.

— Ні, він саме «перемикається», тож…

— Слухай сюди, Міллігане, — заговорив лікар, не давши Майкові закінчити. — Я зараз зроблю тобі промивання. Для цього я вставлю трубки тобі в ніс і накачаю твій шлунок водою.

— Тільки не це, — застогнав Денні. — Не треба трубок… не треба шлангів…

Руп здогадався, про що подумав Денні. Хлопчина якось розповідав медбратові про те, як вітчим застромив йому шланг у пряму кишку.

— Хочеш ти цього чи ні, а це треба зробити, — сказав лікар.

Руп побачив, що Мілліган знову «перемкнувся».

Рейджен блискавично сів у ліжку й наїжачився.

— Нехай тілько тсей коновал на мені вправлятись надумає, — процідив він. — Я йому тсього не спушчу.

Лікар відсахнувся й пополотнів.

— Та пішов він! — кинув лікар, розвертаючись і виходячи з палати. — Якщо цей сучий син вріже дуба, я журитись не буду.

За хвилину Майк Руп почув, як той розмовляє по телефону з лікарем Колом, пояснюючи, що сталось. Потім лікар знову зайшов до палати. Він був не таким грубим, як раніше, і більше не лаявся. Лікар звелів медсестрі принести подвійну дозу сиропу з блювотного кореня, щоб Міллігана знудило. Рейджен зійшов зі сцени, і повернувся Денні.

Коли хлопця вивернуло, лікар віддав блювотиння на аналіз. Жодного сліду ліків там не виявили.

Майка Рупа й Денні відвезли назад до Афінського центру психічного здоров’я в кареті «швидкої допомоги». Була друга ночі. Денні принишк. Він був розгублений і дуже сонний.

Наступного дня Біллі сповістили про те, що лікарська рада вирішила перевести його до відділення № 5 — чоловічого відділення закритого типу. Юнак не розумів, у чому причина, оскільки нічого не знав про вчорашню хибну тривогу з передозуванням пігулок і поїздку з Майком Рупом до шпиталю. Коли декілька незнайомих санітарів завалились до його палати, Рейджен стрибнув на ліжко, схопив склянку для води, торохнув її об стіну й наставив на непроханих гостей шпичастий, зазубрений край.

— Шчоб ані кроку далі! — попередив він.

Норма Дишонг побігла до телефону, щоб покликати на допомогу. Вже за якусь мить ожили гучномовці, і коридорами розкотилось: «Зелена тривога! Зелена тривога!» [57] У багатьох місцях із високою ймовірністю виникнення надзвичайних ситуацій (наприклад, у шпиталях, поліції, армії, на промисловому виробництві) часто існує система «кольорових» тривог: «зелена тривога», «червона тривога» тощо. Кожен колір відповідає конкретному виду небезпеки. Це неабияк прискорює реагування, адже значно простіше передати через систему оповіщення «кольоровий код», ніж щоразу заново пояснювати, що відбувається.

Наблизившись до дверей палати, лікар Кол побачив напружений вираз обличчя пацієнта й почув розгніваний голос Рейджена:

— Шчось давно я нікому кістки не трошчив. Підходьте, лікарю Кол, будете першим.

— Навіщо ж ти так, Рейджене?

— Тому шчо ви Біллі підвели! Ви всі є зрадники!

— Це неправда. Ти ж знаєш, що в усьому винні ті статті в «Диспетч».

— Я не піду в тсе ваше закрите відділення!

— Тобі доведеться, Рейджене. Це вже не я вирішую. Тепер це питання безпеки. — Лікар скрушно похитав головою й пішов.