Деніел Кіз - Таємнича історія Біллі Міллігана

28 лютого Біллі зателефонував своєму адвокатові й наполіг, щоб Дороті не з’являлась на завтрашньому слуханні.

Після слухання, що відбулось 1 березня 1979 року, термін перебування Біллі Міллігана в Афінському центрі психічного здоров’я подовжили ще на півроку. Всі, хто з ним працював, розуміли, яка загроза нависла над юнаком. Біллі знав: варто йому одужати й вийти зі шпиталю, як його візьмуть під варту за недотримання умов дострокового звільнення і відправлять до в’язниці — досиджувати три роки з тих п’яти, що йому присудили за наліт на аптеку «Ґрей Драґстор». Окрім того, його можуть обвинуватити в грубому порушенні випробувального терміну й додатково засудити на строк від шести до двадцяти п’яти років за пограбування в придорожніх зонах відпочинку.

Л. Алан Ґолдзбері та Стів Томпсон, афінські адвокати Біллі, подали клопотання до суду округу Ферфілд, вимагаючи, щоб зі справи Міллігана вилучили визнання ним своєї провини. Юристи аргументували це тим, що в 1975 році підсудний уже страждав на синдром множинної особистості. Душевна хвороба не дозволяла йому адекватно захищатись у суді, про що на той час ніхто не знав, тож вирок суду ґрунтувався на неповній інформації.

Ґолдзбері й Томпсон сподівались, що суддя в Ланкастері анулює зізнання юнака і тоді після виходу зі шпиталю той буде вільною людиною.

Біллі жив цією надією.

Приблизно в той самий час Біллі дізнався, що Кеті та Роб Баумгардт, хлопець, із яким вона зустрічалась уже багато років, вирішили восени побратися. Біллі подобався Роб, тож він страшенно зрадів і мріяв про те, як побуває на їхньому весіллі.

Гуляючи довкола шпиталю і спостерігаючи, як усе оживає з приходом весни, Біллі почав думати, що погані часи вже позаду. Він одужував. Приїхавши на наступні вихідні до Кеті, він узявся малювати фреску на стіні її будинку.

Дороті Мур заперечувала все, що було сказано в передсмертному листі її чоловіка, і навіть погодилась на його публікацію. За її словами, в Джонні Моррісона перед смертю було не все гаразд із головою. В нього був зв’язок із іншою жінкою, стриптизеркою, тож, імовірно, він мав на увазі свою коханку, коли писав про сумнівних типів, які коло неї ошивались.

Біллі помирився з матір’ю.

У п’ятницю 30 березня, повернувшись до шпиталю з прогулянки, Біллі зауважив, що всі якось дивно на нього дивляться й шепочуться. У повітрі повисло напруження.

— Ти вже бачив сьогоднішню газету? — запитала одна з пацієнток, простягаючи йому примірник. — Знову про тебе пишуть.

Біллі приголомшено вп’явся очима в жирний заголовок на першій шпальті «Колумбус Диспетч» від 30 березня:

ЛІКАР КАЖЕ, ЩО ҐВАЛТІВНИКОВІ ДОЗВОЛЕНО ТИНЯТИСЬ НА ВОЛІ

Автор Джон Світзер

Редакція «Диспетч» з’ясувала, що Вільям Мілліган, ґвалтівник із розщепленням особистості, котрий у грудні потрапив до Афінського центру психічного здоров’я, має змогу щодня без нагляду тинятися за межами шпиталю. […] Його лікар, Девід Кол, визнав, що Міллігану дозволено вештатись вулицями Афін і навіть їздити на вихідні до родичів. […]

Журналіст процитував Теда Джонса, начальника поліції Афін, який заявив, що до відділка надходять численні скарги від стурбованих громадян і що його «непокоїть психічно хвора людина, яка вільно гуляє поблизу університету». Далі в статті був уміщений коментар судді Флаверса, котрий колись визнав юнака неосудним: «Я не в захваті від того, що Мілліган може блукати, де йому заманеться».

Стаття закінчувалась такою характеристикою Міллігана: «Людина, що наприкінці 1977 року сіяла жах серед жінок в околицях Університету штату Огайо».

«Колумбус Диспетч» бомбардувала читачів майже щоденними публікаціями, які гостро засуджували те, що Міллігану дозволено «тинятись без нагляду». Розгорнута стаття від 5 квітня, присвячена Міллігану, вийшла під шапкою «Потрібен закон, що захистить суспільство».

Налякані читачі з Колумбуса та занепокоєні батьки студенток Університету Огайо, що в Афінах, обривали телефон тамтешнього ректора, Чарльза Пінґа, котрий після цього зателефонував до шпиталю й зажадав пояснень.

Двоє представників місцевих Законодавчих зборів [55] Законодавчі збори — місцеві парламенти, що діють у кожному штаті США. — Клер «Базз» Болл-молодша з Афін і Майк Стинціано з Колумбуса — розкритикували шпиталь у цілому й лікаря Кола зокрема. Вони вимагали перегляду статті закону, завдяки якій Міллігана взагалі направили до Афін. Вони також наполягали на внесенні змін до закону, що визначав статус людей, яких визнали «невинними на підставі божевілля».