Деніел Кіз - Таємнича історія Біллі Міллігана

Удома Рейджен порахував гроші й проголосив:

— Глядіть же, шчоб ніхто не чіпав тсих грошей! Я їх украв, шчоби сплатити рахунки.

— Стривай-но, — відгукнувся Артур. — Я вже давно за все заплатив із тих грошей, що лежали на комоді.

— Шчо?! Чому ж ти не сказав мені про тсе раніше? Я через тебе тсілими днями бігаю бозна-де, наче йолоп, і невинних людей оббираю!

— Я думав, ти сам усе зрозумієш, коли побачиш, що грошей немає.

— Та невже? А як шчодо грошей від другого грабунку? Тсі також шчезли, тілько вже не на сплату рахунків.

— Хлопці вже пояснили тобі, що сталось.

Реджен почувався пошитим у дурні. Він люто тупотів туди-сюди квартирою й вимагав, щоб йому сказали, хто цупить у нього час.

Артур звернувся до Томмі, Кевіна й Філіпа, та ці троє гаряче запевнили його, що не крали в Рейджена час. Філіп описав білявку, яку бачив у машині:

— Вона була схожа на кралечок із групи підтримки.

— Ти взагалі не мав права виходити на сцену, — дорікнув Артур.

— Я й не збирався, хай йому грець! Гульк — і я вже сиджу в машині з цією фіфою, сам не знаючи чому. Я вшився звідтам, тільки-но зрозумів, шо й до чого.

Томмі сказав, що повів ту саму дівчину до «Вендіз» і пригостив гамбургером, думаючи, що у котрогось із членів «сім’ї» з нею побачення.

— Але я пробув із нею не більше двадцяти хвилин. І гроші тоді вже лежали в моїй кишені.

— Отже, так, усі під домашнім арештом на декілька днів, — скомандував Артур. — Треба з’ясувати, що діється. Щоб ніхто не смів виходити з дому, поки ми не дізнаємось, хто краде час у Рейджена.

— Але ж завтра четверта річниця весілля Дороті й Дела, — втрутився Томмі. — Кеті недавно телефонувала й нагадувала. Я обіцяв зустрітися з нею в Ланкастері, щоб вона допомогла мені вибрати подарунок.

Артур кивнув.

— Гаразд, можеш їй зателефонувати й сказати, що зустріч залишається в силі. Але не бери з собою занадто багато грошей — обмежся тільки необхідною сумою. І повертайся якомога швидше.

Наступного дня Томмі зустрівся з Кеті в Ланкастері. Вони походили по крамницях і вибрали подарунок: дуже гарне покривало з шенілі [50] Шеніль — міцна ворсиста тканина з оригінальною текстурою. В перекладі з французької мови слово «chenille» означає «гусінь». Шенілева пряжа і справді скидається на товстеньку волохату гусінь. на ліжко. Кеті вказала на те, що майже цього самого дня чотирнадцять років тому їхня мати вийшла заміж за Чалмера Міллігана.

Повечерявши в Дороті й Дела, Томмі провів тихий і приємний вечір із Кеті, після чого сів у машину й став чекати Аллена, котрий мав відвезти його додому.

Діставшись квартири, Аллен одразу завалився в ліжко.

І тут-таки прокинувся Девід. Він не міг зрозуміти, чому йому так кепсько. Щось було не так, але він не знав, що саме. Він сновигав квартирою й намагався покликати Артура, Аллена чи Рейджена, та вони не відгукнулись. Зараз усі члени «сім’ї» сердились одне на одного. Потім Девід побачив у пластиковому пакеті під диваном кулі до Рейдженового пістолета, а сам пістолет знайшовся під червоним кріслом. Девід знав, що це не віщує нічого доброго, бо ж Рейджен завжди тримав зброю під замком.

Він згадав те, чому його вчив Артур:

— Якщо вскочиш у халепу, або побачиш, що хтось робить щось лихе, і не зможеш покликати на допомогу когось із наших, одразу телефонуй «боббі».

Девід знав, що «боббі» — це слово, яким Артур називає поліцейських. Телефонний номер поліцейського відділку Артур записав на аркуші паперу й поклав поруч із телефоном. Девід набрав той номер. Коли на іншому кінці зняли слухавку, Девід сказав:

— Тут щось коїться. Хтось замислив щось недобре.

— Ваша адреса?

— Олд-Лівінґстон-авеню, житловий комплекс «Чаннінґвей». Тут відбувається щось погане. Тільки не кажіть нікому, що я вам дзвонив.

Девід поклав слухавку й підійшов до вікна. Надворі все оповив такий густий туман, що аж моторошно було.

Трохи згодом Девід зійшов зі сцени і його місце зайняв Денні. Він одразу взявся до малювання, хоча було вже доволі пізно. Потім він примостився у вітальні, щоб трохи подивитись телевізор.

Почувши стукіт у двері, Денні здивувався. Він подивився у вічко й побачив чоловіка з коробкою піци «Доміно» в руці. Денні відчинив двері й сказав:

— Я не замовляв піцу.

Він намагався допомогти чоловікові, якому потрібен був Біллі, але той шваркнув хлопчину об стіну й приставив пістолет йому до голови. До квартири увірвались озброєні поліцейські, а якась приємна пані сказала Денні, що він має право мовчати. Тож він і мовчав. Потім двоє чоловіків заштовхали його до машини й дуже повільно повезли крізь непроглядний туман до поліцейського відділка.