Деніел Кіз - Таємнича історія Біллі Міллігана

Її супутник удруге обшукав її сумочку, забравши кредитну карту «Мастерчардж», посвідчення медсестри й чекову книжку.

— Я мушу дістати дві сотні доларів, — сказав він. — Декому дуже треба ці гроші. Випиши чек і їдь у свій банк у Вестервілі. Зайдемо туди разом, але навіть не думай викинути який-небудь вибрик, бо я стоятиму за твоєю спиною з пістолетом. Спробуєш втнути якусь дурницю — і я стрілятиму.

Заходячи до банку, Донна тремтіла, мов у пропасниці. Дівчина повірити не могла, що касири не помічали її диких гримас і несамовитого закочування очей, якими вона силкувалась привернути їхню увагу. Але жодна жива душа нічого не зауважила. Донна двічі зняла з картки по п’ятдесят доларів, а тоді банкомат видав повідомлення, що її кредит вичерпано.

Коли вони від’їхали від банку, хлопець ретельно порвав банківські квитанції й викинув клаптики у вікно. Донна подивилась у дзеркало заднього виду й мало не задихнулась: у них на хвості був поліцейський патруль. «Господи, — подумала вона, притиснувши кулак до скроні, — зараз нас затримають за викидання сміття в неналежному місці!»

Помітивши, що вона сидить мов на голках, її пасажир озирнувся й теж побачив патрульний автомобіль.

— Трясця! Нехай тільки ці кляті лягаві до нас наблизяться — і я їм макітри рознесу! Прикро, що тобі доведеться на все це дивитись, але нічого не вдієш. Я їх порішу, і якщо ти щось втнеш, то будеш наступною.

Донна подумки схрестила пальці, сподіваючись, що поліція не бачила викинутих папірців. Вона не сумнівалась, що хлопець ладен розпочати стрілянину.

Патрульна машина проминула їхнє авто, і Донна важко відкинулась на спинку сидіння, досі тремтячи.

— А тепер пошукаємо ще один банк, — спокійно озвався молодик.

Вони побували в кількох банках, а також у супермаркетах «Кроґер» і «Велика Ведмедиця» [48] «Велика Ведмедиця» — популярна в минулому мережа супермаркетів місцевого значення. Її торговельні точки були рясно розкидані в Огайо та Західній Вірджинії. У 2004 році мережа припинила своє існування. , та все було марно. Донна помітила, що перед тим, як увійти до чергового банку, її викрадач був нервовим і грубим, проте варто їм було опинитися всередині — і він ставав безтурботним і грайливим, ніби все це була лиш одна велика пригода.

У супермаркеті «Кроґер», що розташовувався в торговельному центрі «Рейнтрі», хлопець обійняв її за плечі, вдаючи, ніби вони — подружжя.

— Нам страшенно потрібні ці гроші, — вмовляв він клерка. — Ми їдемо з міста.

Врешті-решт Донна спромоглась дістати ще сто доларів, скориставшись автоматом із обміну чеків на готівку.

— Цікаво, — мовив її супутник, — чи з’єднані всі ці комп’ютери в мережу?

Коли Донна сказала, що він, схоже, багато знає про внутрішню організацію банків і роботу банківського устаткування, молодик відповів:

— Доводиться збирати інформацію, яка може знадобитись моїй групі. Ми постійно ділимось одне з одним корисними знаннями. Кожен чимось допомагає спільноті.

Донна знову вирішила, що йдеться про «синоптиків» або якесь інше радикальне угруповання. Вона вирішила відволікти хлопця розмовою про політику.

Коли той підняв журнал «Тайм», який валявся на підлозі авто, й почав його ліниво гортати, Донна запитала, як він ставиться до Договору про Панамський канал [49] Панамський канал перебував під юрисдикцією США до 7 вересня 1977 року, коли було підписано Договір про Панамський канал (також відомий як договір Торріхоса — Картера), згідно з яким зона Панамського каналу повинна була до 1999 року повністю перейти під відомство Панами. . Молодик спантеличився й зашарівся, і Донна одразу збагнула, що він анічогісінько не знає про подію, котра була на перших шпальтах усіх газет і про яку торочили в кожному випуску телевізійних новин. Він тільки вдавав із себе політичного активіста, а сам навіть не знав, що коїться у світі.

— Не здумай звернутись у поліцію, — ні з того ні з сього попередив хлопець. — Ми не спускатимемо з тебе очей. Сам я, певно, буду в Алжирі, але хтось із наших за тобою стежитиме. У нашому братстві всі стоять один за одного горою, тож якщо не послухаєшся — з тобою поквитаються.

Донна хотіла, щоб він балакав, бо це заважало б йому замислити щось лихе. Втім, від розмов на політичні теми дівчина вирішила надалі утримуватись.

— Ви вірите в Бога? — запитала вона, вирішивши, що про релігію люди можуть говорити годинами.

— По-твоєму, Бог існує?! — зненацька оскаженів він, націливши зброю просто їй межи очі. — То як, сильно він тобі зараз допомагає?