Деніел Кіз - Таємнича історія Біллі Міллігана

— Навіщо тобі ця інформація?

Рейджен промовчав.

Тієї ночі він узяв машину, прихопив інструменти та нейлонову мотузку й поїхав на південь, до Луїсвіля. Розшукавши тамтешній склад медичних товарів, Рейджен дочекався, поки всі працівники порозходяться. Проникнення на склад мало бути справою нехитрою, можна було впоратись навіть без допомоги Томмі. Закріпивши на собі торбу з інструментами, Рейджен переліз через дротяний паркан, шмигнув за ріг будівлі, зупинився під стіною, що не проглядалась із вулиці, й уважно обстежив цегляну кладку вздовж ринви.

У телесеріалах, які йому траплялось бачити, злодії завжди користувалися «кішками», щоб залізти на дах. Рейджен презирливо пирхнув. Він видобув зі своєї торби сталевий ріжок для взуття, вийняв шнурок із лівого кросівка й прив’язав ріжок до підошви таким чином, щоб його загнутий кінець був звернений униз біля носака, утворюючи гак, мов на альпіністських черевиках. Із його допомогою Рейджен видерся по стіні на дах, прорізав отвір у склі слухового вікна, застромив туди руку й відкрив защіпку зсередини. По нейлоновій мотузці, прив’язаній до карниза, хлопець спустився в приміщення. Це нагадало йому давні часи, коли вони з Джимом займалися скелелазінням.

Рейджен обшукував склад добрячу годину. Врешті-решт за номерами, які записав для нього Артур, слов’янин знайшов потрібні речі: пару скоб, що підійшли б на чотирирічну дитину, і маленький складаний інвалідний візок. Він відчинив вікно, спустив на землю крадене, а тоді виліз сам. Поскладавши все в багажник, Рейджен рушив назад, до Колумбуса.

Був уже ранок, коли він під’їхав до будинку, де жила дівчинка, і постукав у двері.

— Я дешчо маю для маленької Ненсі, — сказав Рейджен старій пані, коли та визирнула у вікно подивитись, хто прийшов.

Хлопець вийняв із багажника інвалідний візок, розклав його й продемонстрував, як він працює. Потім Рейджен показав Ненсі, як надягати скоби.

— Піде багатсько часу, шчоби навчитися носити тсі штуки, — сказав він, — але тсе є дуже важливо.

Старенька заплакала.

— Я ніколи не зберу стільки грошей, щоб заплатити вам за ці речі.

— Платити не треба. Тсе є дарунок нужденній дитині од багатої компанії з виробнитства медичних товарів.

— Можна пригостити вас сніданком?

— Шчо ж, од кави не відмовлюся.

— Як вас звуть? — запитала Ненсі, коли її бабуся пішла на кухню.

— Клич мене дядько Рейджен.

Дівчинка міцно обійняла його. Старенька пані повернулась із кавою й пирогом, смачнішого за який Рейджен зроду не куштував. Юнак ум’яв його до останньої крихти.

Увечері Рейджен рвучко сів у ліжку, почувши незнайомі голоси. Один зі співрозмовників говорив із бруклінським акцентом, другий сипав брудною лайкою. Мова йшла про поділ грошей після пограбування банку. Рейджен зірвався з ліжка, взяв пістолет і почав обшукувати помешкання, заглядаючи за кожні двері та в кожну шафу. Він прикладав вухо до стін, але голоси явно лунали десь тут, у цій квартирі. Рейджен закрутився на всі боки й вигукнув:

— Ані руш, якшчо не хочете, шчоби я вас обох порішив!

Розмова урвалась.

Раптом Рейджен почув у себе в голові голос:

— А ти шо, в біса, за один, шоб мені вказувати?

— Мершчій покажіться, інакше я стріляти буду! — гаркнув Рейджен.

— І куди ж ти стрілятимеш?

— А де ти є?

— Я б сказав, та ти все ‘дно не повіриш.

— Чому тсе?

— Бо я не бачу, де я. Не маю зеленого поняття, шо це за місце.

— А навішчо тсе ти плескав язиком, як заведений?

— Та то я сперечався з Кевіном.

— Шчо тсе шче за Кевін?

— Той тип, на якого я кричав.

Рейджен трохи подумав.

— Опиши мені, які речі навколо тебе є. Шчо ти бачиш?

— Та шо ж. Оно жовта лампа. Червоне крісло біля дверей. Телек працює.

— Який той телевізор на вигляд? Шчо показують?

— Білий корпус, великий кольоровий екран. Зара’ йде «Вся сім’я» [40] «Вся сім’я» — популярний комедійний серіал, який транслювався в США з 1971 до 1979 року. Він багато років поспіль очолював глядацькі рейтинги, а також неодноразово нагороджувався преміями, зокрема «Еммі» та «Золотим глобусом». .

Рейджен зиркнув на свій телевізор і зрозумів, що незнайомці десь тут, у цій кімнаті, хоч їх і не видно. Він знову обнишпорив приміщення.

— Я вже скрізь дивився. Де ви є?

— Та ж осьде, з тобою, — відповів Філіп.

— Як тсе розуміти?

— Я тут. І завжди тут був.

Рейджен потрусив головою.

— Годі. Помовч.

Він опустився в крісло-гойдалку й просидів у ньому всю ніч, погойдуючись і намагаючись осмислити те, про що дізнався. Його приголомшила зустріч із членами «сім’ї», про існування яких він досі навіть не здогадувався.