Деніел Кіз - Таємнича історія Біллі Міллігана

— Було таке, та я вирішив відмовитися.

— Так ось, Мілліган сказав мені, що збирається поставити на цей телефон жучок, аби й на вас зібрати компромат.

Коли майстер пішов, Ваймер зателефонував Шерон.

— Думаю, ти мала рацію щодо Міллігана, — мовив він. — Краще позбудьмось його.

Того ж таки дня Шерон викликала Біллі до контори й повідомила, що його звільнено.

— Якщо піду я, то й тобі тут недовго зосталось працювати, — пригрозив юнак.

Того вечора у квартирі Шерон пролунав дзвінок. Вона відчинила двері і вклякла від подиву, побачивши на порозі Міллігана. Він був у синьому костюмі-трійці й скидався на велике цабе.

— Я ненадовго, бо мені ще треба зайти до Джона Ваймера. Я тільки заскочив попередити, що завтра о першій годині дня ти мусиш бути в окружного прокурора. Якщо не з’явишся в офісі прокурора добровільно, за тобою пришлють машину, — відкарбував Мілліган, після чого розвернувся й закрокував геть.

Шерон розуміла, що все це якась маячня, проте їй усе одно стало лячно. Вона й гадки не мала, про що мова. Навіщо окружному прокуророві знадобилось її викликати і який стосунок до цього має Мілліган? Хто він такий і чого йому від неї треба? Шерон була впевнена тільки в одному: цей хлопець — точно не якийсь там пересічний різнороб.

О пів на шосту вечора Томмі прийшов до вже зачиненої контори, відімкнув замок, прослизнув досередини і вийняв із телефонного апарата жучок. Перед тим як піти, хлопець вирішив залишити для Керол записку. Враховуючи ту інформацію, яку Томмі на неї накопав і збирався передати Ваймеру, Керол теж скоро мала зостатися без роботи. На столі, за яким працювали двоє дівчат, був перекидний календар. Томмі перегорнув кілька аркушів і зупинився на сторінці з наступним робочим днем. Під датою (а то був понеділок, 26 вересня 1977 року) він написав друкованими літерами:

НОВИЙ ДЕНЬ!

Радій йому,

поки ще МОЖЕШ!

Потім він перегорнув сторінки назад, на п’ятницю.

Коли Джон Ваймер подався після роботи додому, замкнувши кабінет, Томмі проник туди і зняв жучок із телефону. Виходячи, він напоровся на Террі Тернока, керівника місцевого відділу агенції «Келлі та Леммон».

— Що ви тут забули, Міллігане? — запитав Тернок. — Вас, здається, звільнили.

— Я прийшов до Джона Ваймера. У цій компанії махінації, про які я не мовчатиму. Однак я хочу дати Джону шанс залагодити це самотужки, перш ніж я повідомлю органи правопорядку та інвесторів.

— Що ви хочете цим сказати?

— Ну що ж, як безпосередній начальник Джона ви маєте право першим про все почути.

Джон Ваймер ледве встиг дістатись оселі, мріючи провести вечір у затишку, аж раптом до нього зателефонував Террі Тернок і терміново викликав назад на роботу.

— Коїться якась чортівня. Зі мною тут Мілліган, і я вважаю, що тобі варто примчати сюди й послухати його розповідь.

Коли Ваймер прибув, Тернок пояснив, що Міллігану знадобилося заскочити до своєї квартири, проте за кілька хвилин він повернеться й поговорить із ними.

— Що він вам наговорив? — запитав Ваймер.

— Він висуває певні звинувачення. Та краще нехай він сам усе тобі розповість.

— У мене якесь дивне передчуття щодо цього хлопця, — сказав Ваймер, висуваючи шухляду столу. — Я запишу нашу розмову на плівку.

Він вставив чисту касету в невеличкий магнітофон і не став засувати шухляду до кінця. Коли на порозі з’явився Мілліган, Ваймер приріс до нього поглядом. Досі він бачив Міллігана тільки в робочому одязі. Зараз, у костюмі-трійці та краватці, молодик мав імпозантний вигляд і тримався з владною впевненістю.

Мілліган вмостивсь у кріслі й засунув великі пальці в пройми жилета.

— У вашій компанії провертаються справи, про які вам слід знати.

— Наприклад? — запитав Тернок.

— Всілякі протизаконні оборудки. Я хочу дати вам можливість покласти цьому край, перш ніж піду до окружного прокурора.

— Ну ж бо, Білле, поясни, про що мова, — озвався Ваймер.

Наступні півтори години Аллен розповідав про те, як у конторі підробляють записи та ошукують інвесторів житлових комплексів «Чаннінґвей» і «Вільямзбург-сквер». У квартирах, які за документами стоять порожніми, насправді мешкають друзі декого з тутешніх працівників, і ті, беручи з приятелів орендну плату, кладуть її собі в кишеню. За його словами, в нього також були докази того, що агенція «Келлі та Леммон» незаконно під’єдналась до лінії електропередач, щоб заощадити гроші на рахунках від офіційного електропостачальника.