Деніел Кіз - Таємнича історія Біллі Міллігана

Увесь перший тиждень Мілліган працював на славу, навішуючи віконниці, лагодячи паркани, рівняючи доріжки та підстригаючи газони. Усі сходились на тому, що він завзятий і працелюбний. Ночував Біллі у «Вільямзбург-сквері», у квартирі Неда Адкінса, ще одного молодого різнороба.

Десь посеред другого робочого тижня Мілліган зайшов до відділу кадрів, щоб поговорити з Джоном Ваймером про оренду квартири. Той згадав, що Мілліган гаряче переконував його у своєму вмінні ремонтувати будь-які електроприлади й сантехніку. Поміркувавши, Ваймер вирішив перевести хлопця на обслуговування квартир. Ця робота передбачала ненормований робочий день. Аби Біллі міг за необхідності навіть посеред ночі зірватись на терміновий виклик, він повинен був мешкати на території комплексу, тож така робота давала право на безкоштовне житло.

— Візьмеш у Шерон або Керол набір ключів, які відмикають усі двері у «Вільямзбург-сквері», — проінструктував юнака Ваймер.

Нова квартира Біллі була прегарна. Там були вітальня з каміном, спальня, маленька їдальня та кухня. Вікна виходили на внутрішнє подвір’я. Томмі зайняв одну з просторих гардеробних, порозкладавши там усе своє електронне начиння й замкнувши двері на ключ, щоб туди не лізли діти. Аллен облаштував художню майстерню в маленькій їдальні, що розташовувалась у глибині помешкання. Адалана прибирала в хаті й куховарила. Рейджен бігав прилеглою місцевістю, щоб тримати себе в гарній фізичній формі. Тепер усі вони мали житло й роботу. Життя налагоджувалось.

Артур схвально оцінив нове становище. Його тішило те, що «сім’я» нарешті міцно стоїть на ногах. Тепер він зможе поринути з головою в медичну літературу й ніщо не відволікатиме його від наукової роботи.

Через чийсь недогляд агенція з найму так і не звернулась у поліцію з офіційним запитом щодо Біллі Міллігана.

За два тижні після переїзду до комплексу «Чаннінґвей» Рейджен вийшов на пробіжку й побачив у сусідньому вбогому районі двох босоногих чорношкірих дітей, що бавились на тротуарі. Також він зауважив добре вбраного білого чоловіка, котрий саме з’явився на порозі одного з будинків і рушив до білого «кадилака». Рейджен чомусь вирішив, що цей франт може бути тільки сутенером.

Швидко наблизившись, слов’янин торохнув чоловіка об машину.

— Ви що собі дозволяєте? Геть із глузду з’їхали? — вигукнув той.

Рейджен витягнув з-за пояса пістолет.

— Мершчій віддавай гаманетсь.

Чоловік зробив, як було сказано. Рейджен забрав усі гроші й кинув порожній гаманець власникові.

— Вшивайся, допоки тсілий.

Коли машина від’їхала, Рейджен простягнув чорношкірим дітлахам двісті з гаком доларів.

— Ось, беріть. Тсе вам на каптсі й на харчі для ваших рідних.

Він із посмішкою на обличчі дивився, як діти біжать геть із грошима в рученятах.

Пізніше Артур дорікнув Рейдженові, що негоже було так чинити.

— Не можна сновигати Колумбусом і гратися в Робіна Гуда, грабуючи багатих і роздаючи гроші бідним.

— А мені тсе до вподоби.

— Беручи з собою зброю, ти порушуєш умови дострокового звільнення, і ти це добре знаєш.

— Не те шчоб зараз нам було крашче, ніж у в’язнитсі.

— Не мели дурниць. Зараз у нас є свобода.

— І шчо ж тобі дає тся твоя свобода?

Артур підозрював, що Аллен мав рацію: Рейджен залюбки жив би де завгодно, навіть у в’язниці, якби там він міг бути головним.

Що довше Рейджен спостерігав за бідняцьким районом у східній частині Колумбуса, то сильніше його обурювало те, як простолюд змушений животіти в тіні офісних будівель зі скла та металу, де процвітали багаті корпорації.

Одного дня він ішов повз якусь халупу й побачив на просілому ґанку кошик для брудної білизни, в якому сиділа прехороша білява дівчинка з величезними блакитними очима. Її кволі ніжки з атрофованими м’язами були зігнуті під неприродним кутом. На ґанок вийшла стара жінка, і Рейджен звернувся до неї:

— Чому в тсього дитяти немає спетсіальних скоб чи візка?

Жінка витріщилась на нього так, мовби він був несповна розуму.

— Парубче, та ви хоч уявляєте, скільки таке коштує? Я ось уже два роки намагаюсь випрохати в держави допомогу. Нема в мене грошей, щоб купити Ненсі таке причандалля.

Рейджен пішов далі, глибоко замислившись.

Увечері він дав Артурові завдання з’ясувати, на яких складах медичних товарів можуть зберігатися дитячі інвалідні візки та скоби для ніг. Хоч Артура й роздратувало те, що його відірвали від книжок, не кажучи вже про наказові нотки в тоні Рейджена, англієць усе ж вирішив зробити тому послугу й зателефонував кільком постачальникам медичних товарів. Він знайшов одну компанію в Кентуккі, що продавала дитячі вироби такого розміру, як описав Рейджен. Артур дав слов’янину номери потрібних моделей, а також адресу складу, проте запитав: