Деніел Кіз - Таємнича історія Біллі Міллігана

Втім, не минуло й кількох днів, як Біллі познайомився з Біллом Лавом, братом Стіва, й помінявся з ним машинами, віддавши йому «фольксваген» і взявши собі його фургон. Згодом Біллі виміняв той фургон на мотоцикл, який належав приятелю Стіва. Мотоцикл, щоправда, був не на ходу, але Стів, котрий також мав залізного коня і добре вмів їх лагодити, швидко його підремонтував.

Стів зауважив, що часом Біллі ганяв на мотоциклі, мов той диявол, а часом навіть підступитись до нього боявся. Одного разу хлопці каталися за містом і натрапили на крутий, всіяний гострим камінням сланцевий пагорб. Стів обминув перешкоду й поїхав собі далі. Раптом він почув рев мотора в себе над головою. Зиркнувши вгору, він побачив Біллі на вершечку пагорба.

— Як тебе туди занесло? — крикнув Стів.

— Та просто взяв і заїхав! — гукнув у відповідь Біллі.

— Це неможливо! — заперечив Стів.

Минула якась мить, і хлопець усвідомив, що поведінка Біллі змінилась. Тепер той намагався спуститися з пагорба так, наче сів на мотоцикл уперше в житті. Декілька разів залізний кінь валився в один бік, а Біллі летів шкереберть у протилежний. Кінець кінцем Стів залишив мотоцикл біля підніжжя, видерся вгору по майже прямовисному схилу й допоміг Біллі скотити його чортопхайку в руках.

— Аж не віриться, що ти туди заїхав, — зронив Стів, озирнувшись назад. — Але як іще ти міг там опинитись?

Біллі подивився на Стіва так, ніби й гадки не мав, про що мова.

Іншим разом Стів та Біллі вирушили на прогулянку до лісу. Дві години хлопці лазили пагорбами й нарешті опинились перед найвищим узгір’ям у цій місцині. Стів знав, що він сильніший і витриваліший за Біллі, проте навіть він уже був повністю виснажений.

— Ми нізащо туди не видряпаємось, Біллі. Давай відпочинемо і підемо назад.

Та тільки-но він знесилено опустився на землю, обпершись на стовбур дерева, як Біллі, в котрого раптом бозна-звідки з’явилась небачена енергія, чкурнув уперед і на повній швидкості вибіг крутим схилом на самісіньку верхівку. Не бажаючи пасти задніх, Стів подерся нагору. Попереду він бачив товариша, котрий стояв на вершині пагорба, насолоджуючись краєвидом. Біллі вимахував широко розкинутими руками й лопотів якоюсь химерною мовою, так що Стів не міг втямити ані слова.

Коли Стів нарешті з ним порівнявся, Біллі зміряв друга таким поглядом, ніби вперше бачив, а тоді розвернувся й помчав униз протилежним схилом пагорба, де біля підніжжя виднівся ставок.

— Господи, Біллі! — гукнув Стів. — І звідкіля тільки в тебе сила береться?

Та хлопець біг, викрикуючи щось усе тією ж незрозумілою мовою. Внизу Біллі, не роздягаючись, шубовснув у ставок і поплив на інший берег.

Врешті-решт Стів дістався того місця, де Біллі сидів на камені й мотав головою, намагаючись витрусити воду з вух. Коли Стів наблизився, Біллі докірливо запитав:

— Нащо ти зіштовхнув мене у воду?

— Ти про що це? — вирячився на нього Стів.

Біллі подивився на свій мокрий одяг.

— Зовсім не обов’язково було скидати мене у став.

Стів отетеріло похитав головою, не знаючи, що й сказати.

Друзі повернулись до мотоциклів. Побачивши, що Біллі знову їде незграбно, мов новачок, Стів подумки сказав собі, що треба за ним пильнувати, бо хлопець, очевидно, геть здурів.

— Знаєш, що я хотів би колись зробити? — заговорив Біллі, коли вони виїхали на шосе, що пролягало поміж ставом і підніжжям пагорба. — Натягнути полотно поперек дороги між отими двома в’язами, на такій висоті, щоб автомобілі могли проїжджати під ним. Я б розмалював полотно так, аби здавалось, буцімто попереду гора, поросла чагарником і деревами, а посеред тієї гори — тунель.

— Дивні в тебе ідеї, Біллі.

— Та знаю, — погодився той. — І все ж хотів би я це зробити.

Бев помітила, що її гроші швидко тануть, адже вона оплачує харчі та ремонт усіх їхніх мотоциклів і машин (Біллі придбав іще й старенький «Форд Ґалаксі»). Дівчина натякнула, що не завадило б уже Стіву та Біллі влаштуватись на роботу. Хлопці почали оббивати пороги ланкастерських фабрик. Ішов третій тиждень травня, коли Біллі, задіявши все своє красномовство, переконав керівництво «Райколд Кемікал» узяти їх зі Стівом на роботу.

То була важка праця. З резервуара безперервно сунуло скловолоконне полотно, змотуючись у сувої. Завданням хлопців було відчикрижувати полотно, коли сувій досягав чітко визначеного розміру, піднімати цю сорокап’ятикілограмову бандуру на візок і розпочинати змотування наступного сувою.