Деніел Кіз - Таємнича історія Біллі Міллігана

Повертаючись одного вечора з роботи, Біллі підібрав молодика, котрий голосував на узбіччі. На шиї в того висіла недорога плівкова фотокамера.

Дорогою до міста Біллі запропонував хлопцю три дози метамфетаміну в обмін на фотоапарат. Стів бачив, як Біллі поліз у кишеню й вийняв три білі пігулки в прозорій торбинці.

— Я не вживаю мет, — відказав молодик.

— Їх можна штовхнути по вісім баксів за штуку. Легка нажива.

Пасажир швидко все обміркував і віддав Біллі камеру, вхопивши торбинку з пігулками. Коли він вийшов у Ланкастері, Стів повернувся до Біллі.

— Я й не знав, що ти займаєшся наркотиками.

— Я і не займаюсь.

— А звідки ж у тебе мет?

— Це був аспірин, — реготнув Біллі.

— А бодай мені! — вигукнув Стів, ляснувши себе по стегну. — Таку продувну бестію, як ти, ще пошукати треба!

— Якось я сплавив цілу валізу липових «коліс», — сказав Біллі. — Думаю, саме час повторити оборудку. Давай-но виготовимо фальшиві «марки» з ЛСД [39] Один зі способів розповсюджувати і вживати ЛСД — це так звані «марки». Наркотик у вигляді рідини або його желатиновий розчин наносять на квадратики паперу на зразок промокального. Інший бік паперу часто прикрашають психоделічними малюнками. Щоб отримати дозу ЛСД, такі папірці кладуть на язик. Звідси й назва — «марки». .

Він зупинився біля аптеки, щоб купити желатин та ще деякі складники. Повернувшись до трейлера, Біллі розчинив желатин в одній зі сковорідок Бев, щоб вийшов шар півтора міліметра завтовшки. Коли субстанція затверділа й висохла, він розрізав її на квадратики зі стороною десь у півсантиметра й наліпив їх на паперову клейку стрічку.

— За кожну таку штучку можна виручити по кілька баксів.

— А як діють справжні «марки»? — поцікавився Стів.

— Заводять. Викликають галюцинації. Але головний козир ось у чому: якщо нас упіймають на збуті цих фальшивок, то нам нічого не загрожує, бо ж це не наркотики, а ті нещасні йолопи, котрі куплять у нас товар, теж нічого не зможуть зробити. Не побіжать же вони скаржитись копам?

Наступного дня Біллі подався до Колумбуса, звідки повернувся зі спорожнілою валізою. Він штовхнув партію аспірину й липових «марок» і тепер вимахував пачкою банкнот. Але Стів зауважив, що вигляд у нього переляканий.

Ще через день хлопці лагодили мотоцикл Біллі, коли сусідка, Мері Слейтер, розрепетувалась, щоб вони припинили шуміти. Біллі жбурнув викрутку в стіну її трейлера. Інструмент грюкнув об метал зі звуком, схожим на постріл. Мері Слейтер притьмом викликала поліцію, і Біллі загребли за злочин проти власності. Делу довелося внести за нього заставу. І хоча звинувачення було знято, наглядовий офіцер звелів Біллі повернутися додому.

— Мені вас бракуватиме, друзі, — сказав Біллі, пакуючи речі. — І я сумуватиму за малими.

— Я думаю, що ми й самі тут надовго не затримаємось, — відгукнувся Стів. — Я чув, що управитель збирається вигнати нас звідси втришия.

— І які у вас плани? — запитав Біллі.

— Знайдемо житло в місті, — пояснила Бев, — і продамо трейлер. Можливо, ти зміг би знову поселитися з нами.

— Я вам тільки заважатиму, — похитав головою Біллі.

— Не вигадуй, — відповіла дівчина. — Ти ж знаєш, що ми — нерозлучна трійця.

— Що ж, побачимо. А поки що час мені вертатись додому.

Коли він пішов, діти Бев заплакали.

Алленові було нудно на «Райколд Кемікал», а надто після того, як звідти звільнився Стів Лав. Остогид Аллену і бригадир, котрий без упину ремствував, що хлопець то виконує роботу досконало, то раптом бере й партачить. Артур діймав Аллена наріканнями на те, що вони знову гнуть спину на роботі, яка отуплює мозок і принижує їхню гідність.

У середині червня Аллен подав заяву на грошову компенсацію за травму, отриману на виробництві, й кинув роботу.

У Дела з’явились підозри, що Біллі вже не працює на «Райколд Кемікал». Чоловік зателефонував на фабрику, щоб усе з’ясувати. Пам’ятаючи, що лікар Стайнберґ порадив йому не дозволяти, щоб побрехеньки сходили Біллі з рук, Дел запитав хлопця:

— Ти втратив роботу, адже так?

— Не твоя справа, — відрубав Томмі.

— Якраз-таки моя! Ти живеш під моїм дахом, і всі рахунки cплачую я. По-твоєму, гроші на деревах ростуть? Ти не можеш втриматись на елементарній роботі та ще й брешеш своїй сім’ї. Навіть не завдав собі клопоту сказати нам, що більше не працюєш. Нема від тебе ніякої користі.

Вони лаялись майже годину. З вуст Дела злітали ті самі фрази, які Томмі чув колись від Чалмера. Хлопчина поглядав на матір, сподіваючись, що та за нього вступиться, проте вона мовчала. Він усвідомив, що більше не зможе тут жити.