Ярослав Мельник - Маша, або Постфашизм

Нарешті, останнім закономірним парадоксом історії можна вважати те, що сама наша цивілізація — це, властиво, повернення до стану двотисячолітньої давності. Вражаючий збіг цінностей: знову ми прославляємо дружбу, любов, віру, братерство. Знову засуджуємо жорстокість. Знову боремося з людською натурою, яка іноді зазіхає на ці цінності. Ми не стали кращими за людей ХIХ та ХХ століть, хоча людина у нас уже не вбиває людину, а держав немає взагалі! Перша невдала спроба фашизму та комунізму, потім друга спроба фашизму, нарешті — третя, що увінчалася всесвітнім успіхом. Здавалося, світ піде вперед, у якусь невідому далечінь подвійної моральності. Скептики віщували цивілізацію монстрів, бездушних істот із нелюдською мораллю. А в результаті ми маємо звичайних людей, які дуже нагадують своїх далеких людських предків. Зі ставленням до собі подібних набагато більш гуманістичним, аніж у попередню епоху, без думки про вбивство та «подвійну етику». Нікому з нас і в голову не прийде, що людина може бути не рівною людині. Фашистські ідеї, які, власне, і спровокували нашу цивілізацію, абсолютно відсутні у свідомості суспільства й окремих людей. Постгуманістична епоха сама собою, пройшовши стадію варварства, переросла в неогуманістічну. Залишивши після себе як родову пляму хіба що сторів і засновані на їхній праці форми людського життя. Утім, і в доісторичні часи на повну силу використовували тварин, на цьому стояла цивілізація. Щоправда, не людиноподібних.

Якщо зазирнути у ще глибшу епоху, то ми побачимо ще один вражаючий аналог нашої з вами цивілізації. Це — рабовласницьке суспільство, засноване на підневільній праці одних людей на інших. Зовнішня схожість разюча. Проте будь-кого з нас просто вжахне думка, що не стор, а людина була власністю людини. Ось із яких глибин бере витоки «подвійна мораль»! Потім її тільки модернізували, пом’ягшуючи та прикриваючи гаслами про свободу людини. У феодальному суспільстві одні люди теж працювали на інших. У буржуазному — теж, хоча юридично людина перестала бути власністю іншого. Проте насправді людина працювала на іншу людину, якій належали засоби виробництва. Це було теж рабство, тільки цивілізоване.

У цьому сенсі наша з вами цивілізація, що пройшла через горнило не просто рабства, але новітнього варварства, — перша людська цивілізація, що обірвала генний зв’язок із рабовласництвом. У нас людина не працює на іншу людину. Коли дехто сьогодні намагається стверджувати, що й у рабовласницькому суспільстві рабо­власники не працювали на рабовласників, то ми повинні закинути йому маніпуляцію фактами. Так, за зовнішніми ознаками, ми ближчі до рабовласницького ладу, ніж до феодального та до буржуазного. Зовні все схоже: є люди, і є тварини, які на них працюють. Проте чи справді на рабовласника працювали тварини? Рабовласник експлуатував людей — нехай менш освічених, менш культурних, менш розвинених за нього, та все ж людей, яких він не вважав людьми. Раб — це людина, доведена до функції. У цьому й полягають нелюдяність і цинізм рабовласницького ладу (і генно пов’язаних з ним подальших суспільств).

Але ніхто ні в які часи не називав «рабом» просту тварину. Тварина не може бути «рабом». Тому наш лад не можна вважати рабовласницьким. Лад, який в основному спирається на працю тварин. І той факт, що тварини ці — людиноподібні, не може і не повинен нікого збивати з пантелику. Це не те, що робити з людини тварину, як це практикували в доісторичні часи люди з «подвійною мораллю»: від античних рабовласників до наших безпосередніх попередників-фашистів. Так, стори — наслідок насильства над людиною, можливо, найбільш жахливого з усіх насильств. Це результат відгримілої рабовласницької ери людства. ПРОТЕ НЕ МИ З ВАМИ, НЕ НАШЕ ПОКОЛІННЯ, НЕ ПОКОЛІННЯ НАШИХ ДІДІВ ЧИ НАВІТЬ ПРАДІДІВ ЗДІЙСНЮВАЛО ЦЕ НАСИЛЬСТВО. Що зроблено, те зроблено. Нас поставили перед фактом існування нового людино­подібного виду тварин. Фашисти були фашистами, бо принижували людей, створюючи «нижчу расу». Та вони перестали бути фашистами, щойно створювана «нижча раса» перейшла в розряд справж­ніх тварин. І у стосунку до тварини ми нічим особливим не відрізняємося від представників гуманістичної епохи, які змушували тварин працювати на них і споживали їхнє м’ясо.

Таким чином, ми простежили складну логіку людського розвит­ку й дійшли до висновку, що з фашизмом ми пов’язані кровно, хоча жоден із нас не здійснював жодних злодіянь. Можна навіть сказати, що ми ті ж фашисти, що дійшли у своїй логіці до кінця й у чудесний спосіб перетворилися на людей. Ми є постфашисти. А постфашизм — це вже не фашизм, його сутність випаровується, й він, видихнувшись у повному здійсненні, стає новим гуманізмом. Ми знову люди.