Диана Сеттерфилд - Там, у темній річці

— Пекар-злодій? Навряд. Може, самогонник?

— Так, про це я теж думала.

— Хтось поблизу виробляє оковиту?

Вона усміхнулася.

— На це запитання нелегко відповісти. Гадаю, будь-хто й ніхто.

— Тут багато нелегального алкоголю?

Вона кивнула.

— Марго казала, що раніше було менше. Але ніхто не знає, де він береться. Або ніхто не хоче видавати таємницю.

— І вам зовсім не вдалося його роздивитися? — стурбовано спитав Донт, для котрого зір важив дуже багато.

— У нього незвичайно малі руки, і він на голову нижчий за мене.

Донт запитливо подивився на неї.

— Синці від його пальців були меншого розміру, ніж я очікувала, його голос чула нижче рівня мого вуха, а криси капелюха торкалися мене ось тут.

Вона показала, де саме.

— Низькуватий, як для чоловіка.

— Але кремезний.

— А що ви думаєте про його запитання?

Рита вдивилась у свій задумливий портрет.

— Саме про це я тут і міркувала. Якщо його цікавить, чи дитина заговорить, отже, він переймається тим, що саме вона може розповісти. Він наляканий, бо дівчинка може розказати щось таке, що йому хотілося б приховати. Можливо, саме він винний у тому, що вона опинилася у воді.

У її голосі відчувалася певна недомовка. Донт чекав. Вона продовжила, і говорила повільно й обережно, ніби зважувала кожне слово.

— Утім, його також цікавить, коли саме вона заговорить. Це дає нам привід припустити, що він зацікавлений у минулих подіях менше, ніж у тому, що лише має статися. Можливо, у нього є якийсь план. Пов'язаний із її мовчанням.

Донт чекав, а Рита продовжувала розвивати думку.

— Де ж тут підказка? У минулому чи в майбутньому? Можливо, у першому, але особисто я схиляюся до другого. Маємо почекати до літнього сонцестояння. Можливо, тоді у нас буде більше інформації.

— Чому саме до літнього сонцестояння?

— Бо він гадає, що до цього часу стане остаточно зрозуміло, чи дівчинка знову заговорить. На думку оксфордського лікаря, саме тоді її німота або минеться, або залишиться назавжди. Це, звісно, нісенітниця, але нападник моєї думки не питав, а я не стала з ним ділитися. Тільки переказала йому слова лікаря. Шість місяців із моменту потоплення — якщо можна це так назвати — виповниться саме в день літнього сонцестояння. Його подальші дії залежатимуть від того, заговорить вона чи ні.

Їхні погляди зустрілися у мерехтливому червоному світлі.

— Я б не хотів, щоб із нею сталося щось погане, — проговорив він. — Коли я побачив її вперше, то подумав… Мені захотілося…

— Вам захотілося залишити її собі.

— Звідки ви знаєте?

— Це стається з усіма. Її хотіли Вони, хотіли Армстронги, хотіла Лілі Вайт. Джонатан плакав, коли вона покинула «Лебідь», і Марго була ладна взяти дівчинку на виховання. Та що там, навіть вирощувані хріну радо забрали б її до себе, якби нікого більше не знайшлося. Навіть я…

Щось промайнуло в її очах й одразу щезло.

«Мені хотілося цього особливо», — подумав він.

— Тож, відповідно, ви теж цього бажали, — завершила вона. — Як і всі ми.

— Дозвольте мені зробити ще один знімок. Якраз вистачить світла.

Він підняв червоний ковпачок і дмухнув на свічку, а Рита нахилилася, щоб прочинити віконниці. За вікном було вогко та зимно, а ріка мала сіро-сталевий колір.

— Ви погодилися допомогти мені з експериментом.

— Що від мене вимагається?

— Можливо, ви передумаєте, коли дізнаєтеся.

Вона пояснила йому свої наміри, і він ошелешено витріщився на неї.

— Навіщо вам це потрібно?

— Самі не здогадуєтеся?

Звісно, він здогадався.

— Це через неї, так? У неї уповільнилося серцебиття. Ви хочете дізнатись, як це сталося.

— То ви мені допоможете?

Перша частина експерименту була нескладною. Вони сиділи за її кухонним столом. Поки закипала вода, вона взяла Донта однією рукою за зап'ясток, а в іншій тримала кишеньковий годинник. Вони сиділи мовчки упродовж шістдесяти секунд, поки Рита рахувала його пульс. Наприкінці хвилини вона зробила позначку олівцем, який висів на нитці в неї на шиї.

— Вісімдесят ударів. Трохи підвищений. Мабуть, це через очікування.

Вона випорожнила каструлю з водою в олов'яну ванну, що стояла біля плити.

— Не така вже й гаряча, — сповістив він, зануривши палець у воду.

— Теплувата навіть краще. Що ж — ви готові? Я відвернуся.

Донт роздягнувся до сорочки і панталон, Рита у цей час дивилася у вікно. Після того він знову нап'яв пальто.

— Готовий.

Надворі була мерзла земля. По босих ногах чоловіка гуляв холод. Ріка попереду була, на перший погляд, спокійною, та випадкові брижі засвідчували глибинне бурління. Рита сіла у свій човник і провеслувала декілька ярдів. Коли вона для безпеки вперлася носом в очерет, то дістала термометр і занурила його на декілька секунд у воду. Вимірявши температуру, ретельно занотувала показники.