Диана Сеттерфилд - Там, у темній річці

— Так, пам'ятаю. Але чому ви впевнені, що мені тяжче?

— Бо я маю його, — кивнула вона на немовля. — Власного справжнього малюка. Ось. Потримайте його.

Рита підставила руки, і Гелена вклала у них хлопчика.

— Не так. Ви тримаєте його, як медсестра. Тримайте, як я. Як мати.

Рита вмостила дитинку в себе на руках, і вона швидко задрімала.

— То як? — порушивши тривалу тишу, пошепки спитала Гелена. — Як це тепер відчувається?

Навколо «Лебедя» плюскала вода. Вона підійшла до самих дверей, але далі не просувалася.

Коли повернувся «Колодій», і трохи згодом — Армстронг, похмурі обличчя чоловіків унеможливили будь-які випитування. Вон одразу пішов провідати дружину й дитину. Обоє спали. Його зустріла Рита.

— Щось знайшли? — прошепотіла вона.

Він похитав головою.

Коли досхочу надивився на сплячого сина і тихенько поцілував дружину в тім'я, то вийшов разом із Ритою до зимової кімнати. Скинув мокрі черевики і витягнув ноги до вогню. Від шкарпеток одразу повалила пара. Малі Марго підкинули до комина дровенят і принесли усім гарячі напої.

— Як Джо? — спитав Вон, хоча відповідь була очевидна.

— Помер, — відповіла одна з його дочок.

Ніхто не став підтримувати бесіду, і вони прости сиділи й дихали, поки не минула година.

Прочинилися двері.

Хто б там не був, та він не квапився зайти. Від холоду заблимали вогники свічок, а в повітрі розлився річковий запах. Усі подивились у бік дверей.

Усі це побачили, але ніхто не відреагував. Вони намагалися зрозуміти, що саме бачать в облямуванні вхідних дверей.

— Лілі! — скрикнула Рита.

Жінка ніби зійшла з нічного кошмару. З її сорочки стікала вода, волосся прилипло до голови, а очі розширилися від шоку. У руках вона стискала маленьке тіло.

Усі ті, хто перебував тут торік у ніч зимового сонцестояння, були глибоко вражені її появою. Спочатку на порозі з'явився Донт із трупом на руках. Потім, тримаючи в обіймах дівчинку, зайшла Рита. Тепер ця сцена повторювалася вже втретє.

Лілі осіла на поріг, її очі затремтіли. Тут уже її підхопили Донт і Вон, а Армстронг підставив руки під напівмертве порося.

— Господи! — скрикнув він. — Це ж Мейзі!

Це й було воно — найкраще поросятко з виводку Мод, яке Армстронг, як і обіцяв, залишив Лілі, коли приїжджав забирати свою свиню назад на ферму.

Малі Марго одразу оточили Лілі піклуванням: перевдягнули її в сухе, дали гарячого питва, щоб утамувати дрижаки, а коли вона повернулася до зимової кімнати, Армстронг розсипався у компліментах її мужності, з якою жінка врятувала мале порося з повені.

На теплих колінах Армстронга порося поволі очуняло, а коли остаточно опритомніло, то одразу почало крутитись і весело вищати.

Галаслива тваринка змусила Джонатана покинути кімнату, де він чатував біля тіла свого батька. Разом із ним, позіхаючи, прийшла одна з його сестер.

— Ви не знайшли її? — спитала вона.

Донт похитав головою.

— Кого не знайшли? — поцікавився Джонатан.

— Дівчинку, яка загубилася, — нагадала йому Рита.

«Уже пізно, — подумала вона. — Він надто втомився, от і не запам'ятав. Треба відправити його до ліжка».

— Але ж вона знайшлася, — здивовано відповів він. — Хіба ви не знали?

— Знайшлася? — вони обмінялися спантеличеними поглядами. — Ні, Джонатане, ми так не думаємо.

— Так, — він дуже впевнено кивнув. — Я її бачив.

Усі здивовано глянули на нього.

— Вона щойно була тут.

— Де?

— Надворі. Я бачив її у вікно.

Рита підскочила і побігла до тієї кімнати, звідки прийшов Джонатан. Там вона почала схвильовано заглядати у вікно то з одного, то з другого боку.

— Де саме, Джонатане? Де вона була?

— У плоскодонці. У тій, що прийшла за батьком.

— Ох, Джонатане, — вона сумовито відвела його назад до зимової кімнати. — Розкажи нам, що ти бачив, із самого початку.

— Ну, батько помер і чекав на прихід Мовчана. І ось, як мама й казала, з'явився Мовчан. Він підплив у плоскодонці просто до вікна, щоб узяти батька й перевезти на інший бік ріки. Коли я виглянув у вікно, то побачив її. Вона сиділа у плоскодонці. Я сказав їй: «Усі тебе шукають». А вона відповіла: «Скажи їм, що мене забрав мій татко». А тоді вони відчалили. Він такий сильний, її батько. Я ніколи не бачив, щоб плоскодонка рухалася так стрімко.

Запала тривала тиша.

— Та дитина ж не може говорити, Джонатане. Невже ти не пам'ятаєш? — лагідно зауважив Донт.

— А тепер говорить, — одказав Джонатан. — Коли вони відправлялись, я їй сказав: «Не йди», — а вона відповіла: «Я повернуся, Джонатане. Ненадовго, але повернуся, тоді й побачимося». І вони зникли.