Диана Сеттерфилд - Там, у темній річці

Рита метушилася між двома кімнатами, виконуючи свої обов'язки. Коридором блукав Джонатан, на знаючи, куди себе подіти від хвилювання.

— Рито, вони знайшли її? Де вона? — питав він щоразу, коли лікарка виходила від Гелени.

— До їхнього приїзду ми нічого достеменно не знатимемо, — відповідала вона, заходячи до кімнати Джо.

Вони вже перестали слідкувати за часом. Години пролітали зі швидкістю хвилин, і в якусь мить Рита почула голос Марго:

— Мовчан уже на порозі, Джо. Прощавай, коханий.

Рита пригадала слова, які рік тому почула від одного із завсідників «Лебедя»: «Треба лише подивитися людині в очі, щоб дізнатися, мертва вона чи ні. У мертвяків із очей зникає бачення». Саме це й сталося з Джо.

— Помолися за нас, Рито, — попросила Марго.

Рита шепотіла слова молитви, а коли промовила «амінь», Марго вивільнила руку із пальців Джо. Вона склала його руки на грудях і зронила дві сльозинки — по одній із кожного ока.

— Не звертай на мене уваги, — попросила Риту. — Роби, що треба.

По інший бік стіни хвилини тягнулися, мов години, та ось нарешті з останньою потугою на світ з'явилося дитя. Воно спритно плюхнулося просто в підставлені руки Рити.

— Ах! — зашепотіли Малі Марго від радості. — Хто ж це тут у нас?

Рита здивовано моргнула.

— Я чула про таке, але на власні очі ніколи не бачила. Навколоплідний міхур на початку пологів зазвичай лускає, і виливаються води. Але цей не луснув.

Немовля ніби перебувало у підводному світі. Заплющивши очі, воно рухало ніжками, стискало та розтискало маленькі кулачки, ніби плаваючи всередині прозорої, наповненої водою оболонки.

Рита торкнулася сріблястого міхура кінчиком ножа, і він одразу луснув.

Злилися води.

Новонароджений хлопчик, одночасно розплющивши очі та відкривши рота, зробив перший вдих і прийшов у цей світ.

Із-під копит Фліт летіли бризки. Темна ніч відблискувала срібним сяйвом. Армстронг думав про всіх малих тваринок — про мишей, ласок і тхорів, і сподівався, що їм вдалося сховатись у безпечному місці. Переймався він і хижими птахами, позбавленими звичної здобичі. Його непокоїла і доля риб, що відбилися від головного потоку і тепер плавали на мілководді, поряд із Армстронгом і його кобилою, і лише декілька дюймів відділяли їх від землі. Він сподівався, що Фліт не розчавить жодне створіння, яке волею долі відірвалося від свого звичного середовища і тепер перебуває між землею та водою. Надіявся, що все в них буде добре.

От вони й дісталися старого дуба навпроти острова Бренді.

Він почув якийсь звук. Коли обернувся, то побачив, як від тіні стовбура відділився силует.

— Робіне!

— А ти не поспішав!

Армстронг спішився. Попри присмерк він помітив, як щулиться і тремтить від холоду його син у тоненькій курточці. Робін напустив на себе пихатий вигляд і намагався говорити різко, та тремтливі нотки в голосі розбивали усю його браваду на друзки.

Батьківський інстинкт спочатку навіяв на Армстронга співчуття, але він одразу пригадав червону лінію на шиї дочки.

— Це ж твоя сестра, — глухим голосом промовив, хитаючи головою. — У таке неможливо повірити…

— Мати сама винна, — одказав Робін. — Якби вона одразу дала мені те, чого я просив, цього ніколи б не сталося.

— Тобі ще й мати винна?

— Вона багато в чому винна, і так, у цьому також.

— Як ти можеш її звинувачувати? Твоя мати — найкраща жінка на світі. Чия рука тримала ніж біля горла Сьюзен? Чия рука і досі його тримає?

Запала тиша. Її порушив Робін.

— Гроші приніс?

— Про гроші поговоримо пізніше. Спочатку нам треба обговорити дещо інше.

— На балачки немає часу. Дай мені гроші, і я піду. Не можу гаяти ані хвилини.

— Навіщо такий поспіх, Робіне? Хто за тобою женеться? Що ти накоїв?

— Борги.

— Відшкодуй свої борги чесною працею. Вертайся на ферму і працюй так, як працюють твої брати.

— На ферму? Це тобі личить вставати о п'ятій ранку і годувати свиней у темряві та холоді. Хіба я не народжений для кращої долі?

— Тобі треба якось домовитися з тим, кому ти заборгував. Я не можу сплатити таку суму одразу. Це занадто.

— Йдеться не про джентльменську позику. І він — не банкір, що готовий піти на поступки з термінами, — пирхнув Робін. — Якщо не даси грошей, мені прямий шлях на шибеницю. Тихо!

Він нашорошив у темряві вуха. Наче нічого.

— Гроші! Якщо я не вшиюся звідси сьогодні ввечері…

— Куди ти зібрався?