Диана Сеттерфилд - Там, у темній річці

Коли той чоловік — а то був чоловік — зупинився за п'ять футів до Робіна, його обличчя раптом освітило місячне сяйво.

— Це я твій батько.

Робін замотав головою.

— Хіба ти не знаєш мене, синку?

— Я тебе знаю, — голос Робіна тремтів. — Знаю, що ти — негідник низького походження, ница людина, що промишляє розбоєм й обманом. Я знаю, що ти шарлатан, злодій, брехун, навіть гірше.

Обличчя чоловіка мало не луснуло від гордої посмішки.

— Він мене знає! — сказав той Армстронгові. — Бачу, ти теж мене впізнав.

— Віктор Неш, — важко вимовив Армстронг. — Я вже сподівався ніколи більше не побачити тебе після того, як викинув тебе з ферми. Але ти як фальшивий пенні — постійно потрапляєш на очі. А я вже було зрадів, що ти потонув біля острова Бренді.

Віктор насмішкувато кивнув.

— Потонув? Мені ще не час. Я вижив і прийшов забрати те, що належить мені. До речі, Армстронг, я винний тобі за виховання мого сина. Говорить як по писаному, вчений — аж страшно. Послухай тільки, що він іноді верзе — таке, що і я не можу второпати, особливо коли додає латини чи грецької, або всіляких довгих мудрагельських слів, яких ніхто й не знає. А як гарно пише. Сама втіха дивитися на те, як він виводить літери, як моторно знімає слова просто в тебе з язика й переносить на папір, ще й без жодної плямки. Вимальовує усякі завитушки та закрути, і виходить просто картинка. А які в нього манери! Ніхто не може опиратися його чарівним манерам — він наче справжній лорд. Дуже я пишаюся своїм сином. Бо в нього найкраще від мене — хитрість і підступність — змішалося з найкращим від твоєї дружини. Хіба ж він не красунчик, із таким м'яким волоссям і білою шкірою? Ти теж зіграв тут певну роль, Армстронгу. Обтесав його і навів на нього лиск.

Робін здригнувся.

— Це неправда! — викрикнув він Вікторові й обернувся до Армстронга. — Це ж брехня, так? Скажи йому! Скажи йому, хто мій батько!

Віктор вичавив смішок.

— Це правда, — визнав Армстронг. — Цей чоловік — твій справжній батько.

Робін вирячився на нього.

— Але ж лорд Ембері!

— Лорд Ембері! — насмішкувато повторив Віктор. — Лорд Ембері! Цей вельможа — батько когось іншого, еге ж, Армстронгу? Скажи вже йому!

— Лорд Ембері — то мій батько, Робіне. У дуже молодому віці він закохався у мою матір, а вона була хатньою служницею. Ось про кого йшлося у тому листі. То була домовленість, за якою він перед смертю забезпечив мені майбутнє. Роберт Армстронг із того листа — то я.

Робін ошелешено дивився в обличчя Армстронга.

— Тоді виходить, що моя мати…

— Її цнотою найпідліше скористався цей негідник, і я доклав усіх зусиль, щоб допомогти їй. І допомогти тобі.

— Ну добре, годі вже. Я прийшов, щоб його забрати. Час віддати Робіна мені. Ви розпоряджалися ним двадцять три роки, тепер варто йому перейти до справжнього батечка. Так, Робе?

— Перейти до тебе? Ти справді вважаєш, що я перейду до тебе? — засміявся Робін. — Та ти, мабуть, здурів.

— Так, хлопчику, але тобі нічого більше не залишається. Родина — це родина. Ми найближчі родичі, ти і я. З моєю хитрістю та твоєю зовнішністю, з моїми злодійськими вміннями та твоїми шляхетними манерами — тільки уяви, що ми зможемо учворити! Ми тільки почали! Хлопчику мій, разом ми творитимемо дива! Після довгого чекання нарешті настав наш час!

— У нас немає нічого спільного! — обурився Робін. — Кажу тобі: дай мені спокій! Я не потерплю балачок про те, що я твій син. Якщо ти хоч комусь це бовкнеш, я… я…

— І що ж ти зробиш, Робіне, хлопчику мій? Що?

Робін важко задихав.

— Що мені відомо про тебе, сину? Скажи. Що я таке знаю, про що не здогадується більше ніхто?

Робін завмер.

— Якщо розповіси, я потягну тебе за собою.

Віктор неквапом кивнув.

— Що ж, нехай так.

— Ти ж не будеш викривати сам себе.

Віктор повернувся обличчям до води.

— Хто знає, що робитиме чи не робитиме людина, якщо її зрікається рідний син? Справа в родині, хлопчику мій. Я втратив матір ще малим і зовсім її не пам'ятаю. Батько навчив мене всього, чого знаю, але його повісили раніше, ніж я змужнів. Колись мав сестру — принаймні я так її називав, — та навіть вона зрадила мене. Ти — все, що у мене лишилося, Робіне мій. М'які кучері, солодкі слова та манери справжнього лорда… Ти для мене — увесь світ, і якщо я не можу бути поряд із тобою, навіщо тоді жити? Ні, Робіне, майбутнє в нас одне. Тож від тебе залежить, яким саме воно буде. Можемо продовжувати нашу справу разом, як ми й робили до того, або ти можеш відмовитися від мене, а тоді я здам тебе, і нас у ланцюгах посадять до в'язниці, а потім удвох відправлять на шибеницю, батька та сина разом, як воно й має бути.