Диана Сеттерфилд - Там, у темній річці

— Де мені стати? — із сумнівом спитала Рита.

— За камерою, — відповів Донт, вказуючи на чорну накидку.

— Ви хочете, щоб я сама зробила фотографію?

— Ви ж сто разів бачили, як я вставляю пластину й відкриваю об'єктив. Намагайтеся не впустити світло під накидку. Порахуйте до п'ятнадцяти і закрийте об'єктив. Тільки починайте рахувати з того моменту, як я наберу води й занурюсь у неї.

— Тобто?

— За легендою, щоб бажання сповнилося, треба зануритися обличчям у воду.

Із-під чорної накидки, крізь лінзу об'єктива Рита спостерігала за тим, як Донт спочатку спробував температуру води пальцями — й одразу відсмикнув руку, розбризкуючи крижані краплі. Це нагадало їй той день на річці, коли він майже повністю роздягнувся і занурився по шию в зимну воду, щоб допомогти їй із експериментом, результати якого абсолютно не відповіли її сподіванням. Його бліде обличчя тремтіло від холоду, але він жодного разу не поскаржився і терпляче сидів по кадик у воді, поки вона рахувала до шістдесяти.

— Що ви хочете загадати? — гукнула Рита йому.

— Якщо скажу, бажання не сповниться.

— Так, цілком можливо.

— Тож я помовчу.

У неї самої було стільки бажань, що вона не знала, з якого почати. Побачити, як викрадачів Амелії покарають за цей злочин. Завжди мати змогу дбати про дівчинку й захищати її від негараздів. Знайти компроміс між почуттям до Донта та страхом вагітності. Зрозуміти, що ж сталося з серцебиттям дівчинки у ніч зимового сонцестояння.

— Я готовий, — промовив Донт, глибоко вдихнув й опустив обличчя у достобіса зимну воду.

На рахунок «один» Рита відкрила касету і зняла кришку з об'єктива.

На рахунок «два» вона піймала думку, що піднялася з глибин її свідомості.

На рахунок «три» думка виплила на поверхню. Рита одразу зрозуміла, що вона, беззаперечно, дуже важлива.

На рахунок «чотири» її розум запрацював так швидко, що свідомість не встигала за ним. Вона залишила камеру, не замислюючись про те, що крізь недбало впущену накидку всередину може потрапити світло, і помчала до колодязя, дістаючи на бігу годинник.

На рахунок «п'ять» Рита вже була біля Донта. Однією рукою стиснула його зап'ясток, щоб виміряти пульс, а другою — відкинула кришку годинника.

Про рахунок «шість» Рита навіть не згадала — тепер вона рахувала інше.

Донтів пульс бився під її пальцями. Довга стрілка годинника вправно крокувала циферблатом. Її думка зосередилася тільки на двох ритмах — чоловічого пульсу та годинникового цокання. Вони вистукували урівні, кожен у своєму ритмі, аж раптом — шок! У ту мить її розум не розгубився, а, навпаки, — сконцентрувався ще більше, і вона змогла відстежити реакцію Донтового серця так точно, ніби тримала його просто в руках. Всесвіт для неї звузився до цього серця та її мозку, що рахував і робив із того висновки.

За вісімнадцять секунд Донт підвів зблідле від холоду обличчя з води. Його лице скидалося на маску, а сам він був радше схожий на мерця. Донт хапнув ротом повітря, захитався і завалився в траву.

Рита міцно тримала його зап'ясток і, навіть не підвівши очей, продовжила рахувати.

Коли минула повна хвилина, вона сховала годинник. Із кишені дістала клаптик паперу й олівець, занотувала тремтячими пальцями отримані показники, знервовано хихикнула, а потім уже обернулася до нього із широко розплющеними очима, здивована надзвичайністю ситуації.

— Що з вами? — спитав він. — Усе гаразд?

— Чи зі мною гаразд? Донте, а як почуваєтеся ви?

— Обличчя змерзло. Здається, мене зараз…

Він нахилився вперед, ніби від нудоти, але за мить відновив рівновагу.

— Ні, все минуло.

Вона взяла його за руки і ретельно обдивилася обличчя.

— Так. Але ж, Донте, — як ви почуваєтеся?

Він відповів на її збентежений погляд таким само, тільки трохи менш збентеженим.

— Мені доволі-таки не по собі. Мабуть, це через холод. Та загалом усе добре.

Вона помахала перед ним клаптиком паперу.

— У вас зупинялося серце.

— Що?

Вона поглянула у свої нотатки.

— Я з'явилася поряд десь, скажімо, за шість секунд після занурення. Приблизно так. Тоді ваше серце билося зі звичайною швидкістю — вісімдесят ударів за хвилину. На одинадцятій секунді воно зупинилося на три повні секунди. Коли забилося знову, темп знизився до тридцяти ударів за хвилину. Коли ви вилізли з води, ваш пульс дорівнював семи ударам за хвилину. А потім швидко відновився.

Вона взяла його за руку і знову порахувала пульс.