Диана Сеттерфилд - Там, у темній річці

У жінки затріпотіли повіки.

Двері будинку прочинились і звідти вийшла худенька молода жінка, що приносила їм хліба з медом.

— Що мені потрібно буде зробити?

Поки Донт вибудовував кадр із бабцею Вілер і вуликами на тлі опаленої драконячим полум'ям перемички вікна, Рита з Рубі сиділи голова до голови, й жінка пояснювала свій план.

Коли вона завершила пояснення, дівчина витріщилася на неї.

— Але ж це магія якась!

— Насправді ні, але здається, що так.

— І це примусить людей сказати правду?

— Можливо. У випадку, якщо комусь щось відомо, а він про це досі нікому не розповів. Певне, тому, що й гадки не мав, що це важливо. Якщо така людина там опиниться і нам пощастить, то все вийде.

Рубі знову опустила очі й стала роздивлятися свої щільно стиснуті руки з білими кісточками й обкусаними нігтями. Рита вирішила, що краще її не переконувати, а дати час на роздуми. Руки нервово смикалися, пальці розпліталися і спліталися знову, та от нарешті вона заспокоїлася.

— Що ви хочете, щоб зробила я? Я не вмію творити магію.

— Вам і не доведеться. Усе, що потрібно зробити — це сказати мені зараз, хто тієї ночі вмовив вас покинути Баскот-Лодж.

Тоненький промінчик надії, що був виник у погляді Рубі, миттєво згаснув. Її губи затремтіли, і вона обхопила голову руками.

— Ніхто! Я повторювала це багато разів, але мені так і не повірили. Ніхто мене не змушував!

Рита лагідно взяла дівчину за руки і відвела їх від її обличчя. Вона тримала їх у своїх долонях і говорила просто в заплакане обличчя Рубі:

— Тоді навіщо ж ви вийшли?

— Ви мені не повірите! Ніхто мені не вірить! Усі вважають брехухою!

— Рубі, я знаю, що ви — чесна дівчина. Якщо йдеться про щось неймовірне, я саме та людина, якій можна розповісти про таке. Можливо, дві голови краще придумають, що з цим робити.

Роки, що минули після викрадення, геть виснажили Рубі. Обличчя її потьмяніло, а під очима залягли глибокі тіні. Важко було повірити, що їй немає ще й двадцяти. Майбутнє, надія на яке пробудилась у ній із віднайденням Амелії та заручинами, знову перекреслене. Вочевидь, вона не вірила й у здатність Рити їй допомогти. Переконана, що її відвертість не покращить ситуацію, Рубі, попри це, була просто надто виснажена, щоб і далі стояти на своєму. Тож, опустивши плечі, перестала опиратися і млявим голосом розповіла все.

У Келмскоті був колодязь бажань. Подейкували, що він має безліч чарівних властивостей — від лікування усіх недуг до розв'язання будь-яких труднощів у коханні чи сімейному житті. Віра у надзвичайні можливості келмскотського колодязя підкріплювалася його достеменно унікальною властивістю: у будь-яку погоду та в будь-яку пору року вода у ньому завжди була крижаною.

Обкладений річковим камінням і накритий простою дерев'яною лядою, колодязь мав доволі живописний вигляд, і Донт уже не раз його фотографував. Навесні він ще й обзаводився гарним тлом із переплетіння квітучих гілок глоду. Влітку його стовпчики уквітчувала повзуча троянда. Третє фото він зробив узимку — тоді колодязь, оздоблений шапкою снігу, вражав величною красою. Для повного зібрання йому бракувало тільки осіннього знімка.

— Зробимо зупинку? — запропонував він, вказуючи на колодязь, увінчаний гіллям вічнозелених рослин, у яке селяни вплели стрічки та солом'яні прикраси. — Освітлення годиться.

Він встановив камеру і повернувся на «Колодій» по пластину. Рита ж затрималася біля колодязя: вона витягла цеберко води і перевірила її температуру. Легенда не збрехала. Вода й справді була крижаною.

Донт повернувся і вставив пластину в камеру.

Він уже певний час не робив спроб сфотографувати Риту, і вона знала чому. Фотосесії перетворювалися для них у щось надто інтимне. У пошуку правильної пози Донт повертав її голову в різні боки, а вона зблизька бачила його обличчя, поки він обирав правильний світловий кут. Коли нарешті визначав правильну поставу, їхні погляди зустрічались. Тоді Донт прибирав від неї руки й вертався до камери. І навіть тоді, коли він, ховаючись під чорною накидкою, відкривав об'єктив і западала тиша, Рита все одно відчувала їхній безперервний зв'язок, ніби те, що вона не вимовила словами, передавалося поглядом. Тож не дивно, що Донт перестав її фотографувати. Так було треба.

Сьогоднішня фотографія стала неочікуваним поворотом, і це її збило з пантелику. Можливо, він нарешті впорався зі своїми сердечними справами і тепер знову може поводитися з нею як із пересічною особою. Її відверто зачепило, що Донт так швидко дав раду своїм почуттям, тоді як її ставлення до нього анітрохи не змінилося.