Диана Сеттерфилд - Там, у темній річці

Я був на її похороні. Разом зі мною туди пішов і мій батько. Він влаштував усе так, що ми змогли швидко прослизнути в задні ряди і вийти раніше, ніж інші жалобники повернуться до виходу.

Тут Армстронг замовк. Із клуні з'явилася кішка і, побачивши фермера, попрямувала до нього. Не дійшовши якогось ярда, зупинилася і припала до землі, аж тут стрибнула, мов чортик із тавлинки, і приземлилася точно у нього на плечі.

— Яке видовище, — зауважила Рита, коли кішка вмостилася на ньому і потерлася об його підборіддя.

— Вона дуже розумне та любляче створіння, — з усмішкою відповів Армстронг, коли вони продовжили путь. Кішка сиділа у нього на плечі, мов піратський папуга.

— Я був усюди чужим, міс Сандей. У будь-якому місці. У будь-якому серці. Й ось тепер маю все це. Мені відомо, як воно — бути на узбіччі. Зрозумійте правильно, я не скаржуся, а пояснюю, хоч і дещо затримався на шляху до суті. Вибачте, але про деякі речі чоловіки говорять нечасто, і в цьому є — як би це краще назвати — скажімо, певне… задоволення? Або полегшення від того, що знімаєш із себе тягар думок.

Рита зустрілася з ним поглядом і кивнула.

— У душі мої батьки бути непоганими людьми, міс Сандей. Вони обоє, я цього певен, любили мене так, як їм дозволяли. Справа в тім, що вони не могли любити мене вільно, як того хотіли. Мої статки відокремили мене від братів і сестер по матері, а колір шкіри відчужив від братів і сестер по батькові. Без сумнівів, для мачухи та вітчима я був джерелом проблем і збентеження. А втім, я завжди був переконаний, що мені страшенно пощастило. Навіть ще не зустрівши Бесс, уже знав, що все у мене в житті складеться якнайкраще.

Розумієте, я знаю, що означає бути ніким, і коли народився Робін, побачив у ньому себе. Якщо чесно, у ньому навіть більше, ніж в інших своїх дітях. Інші діти — мої, у загальному розумінні спорідненості. Вони — моя плоть і кров, і я люблю їх. Люблю своїх хлопчиків і дівчат більше за життя. Коли бачу їх разом, то пригадую інших дітей моєї матері та радість, яку вони отримували одне від одного та від своїх батьків. Мені приємно думати, що вдалося облаштувати їм таке життя. Але коли я бачу Робіна — він мені не рідний, він нещастя моєї милої Бесс, у якому немає її вини, — то бачу дитину на узбіччі. Бачу дитину, яка так само легко могла провалитись у тріщину між сім'ями і загубитися там. Тож я заприсягнувся — не в день його народження, ні, значно раніше, — любити його всім серцем. Дбати про нього так, як треба дбати про найдорожчу дитину. Любити його такою любов'ю, на яку заслуговують усі діти. Хотів, щоб він знав — йому завжди буде місце в моєму серці. Бо якщо і є щось, чого я не терплю, то це дитячі страждання.

Армстронг замовк, а коли Рита підвела очі до його обличчя, на ньому бриніли сльози.

— Такі почуття роблять вам честь, — промовила вона. — Ви — найкращий із батьків. Познайомившись сьогодні з вашою сім'єю, я остаточно в цьому переконалася.

Армстронг роздивлявся щось у далечіні.

— Цей хлопчисько сто разів розбивав мені серце. І зробить це ще сто разів, допоки моє серце битиметься.

Вони тим часом підійшли до загорожі свинарника. Армстронг запустив руку до кишені й дістав жменьку жолудів. Молоді паці з рохканням і сопінням підійшли до нього. Він роздав їм жолуді, поплескав по спинах і почухав за вухами.

Тепер їх кликав до себе Донт. Він повертався з «Колодію» і ніс готову й обрамлену фотографію сімейства Армстронгів. Продемонстрував її чоловікові, той кивнув і подякував.

— Містере Донт, я хотів би поговорити з вами про іншу вашу фотографію.

Він дістав із кишені невеличкий знімок у рамці й продемонстрував його Риті та Донтові.

— Свиня-віщунка! Ви придбали її на ярмарку!

— Так і є, міс Сандей, — із нотами смутку в голосі підтвердив Армстронг. — Ви також можете пригадати, що коли я побачив цей знімок, то дуже розхвилювався. Містере Донт, я знаю цю свиню. Її звати Мод. Вона належала мені. Це, — він показав на свиню, що делікатно пригощалася жолудями, — її дочка Мейбел, а оте поросятко — її онука Матильда. Три роки тому вона безшумно зникла з цієї самої загорожі, і відтоді я ніколи не бачив її знову, поки не натрапив на вашу фотографію.

— Її вкрали?

— Вкрали… Поцупили… Тут підійде будь-яке слово.

— Це ж нелегка справа — вкрасти свиню? Я б за таке не взявся.

— Не знаю, чому вона не здійняла галас. Якщо свиня захоче, то верещатиме так, що прокинеться весь будинок. Тоді я побачив червоні плями, що тягнулися звідси й до дороги. Спершу злякався, що то кров, але насправді то була розчавлена малина. Вона дуже полюбляла малину. Гадаю, саме малиною вони її й виманили.