Диана Сеттерфилд - Там, у темній річці

— Цікаво, містере Вон, скільки коштуватиме, якщо ви самі розкажете дружині, що саме сталося тієї ночі?

Пізніше, ковтнувши прозорої рідини зі смаком огірка, вмившись водою приємної температури й витершись рушником, він розпрощався з місіс Константін.

— Тепер я розумію, чим ви займаєтеся. Раніше думав, що ви розставляєте дзеркала та напускаєте диму. Робите різні фокуси. А ви й справді оживляєте мертвих, але в інший спосіб.

Вона стенула плечима.

— Смерть і пам'ять завжди поряд. Іноді щось іде не так, і тоді людям, охопленим горем, стає потрібен провідник чи товариш. Ми з чоловіком навчалися цьому в Америці. Там займаються новою наукою: її можна описувати за допомогою різних складних слів, але точніше назвати її наукою про людські емоції. Він отримав роботу тут, в Оксфордському університеті, а я використовую свої знання на практиці. Допомагаю, чим можу.

Вон залишив для неї чек на столику в передпокої.

Покидаючи будинок, він відчував неприємний холод за коміром, у колінах і в районі зап'ястків. Його одяг був вологий у тих місцях, куди потрапили сльози. «Дивно, — подумав він. — Хто б міг подумати, що в людському тілі може бути стільки води?».

«Колодій» доставив Риту й Донта вниз течією до ферми у Келмскоті, і дорогою їхня бесіда — про Вонів, про Армстронгів, та головно про дівчинку — вдало замаскувала ніяковість від потреби якось взаємодіяти одне з одним. Але коли одне з них переконувалося, що інше дивиться кудись в інший бік, то кидало на нього погляд, сповнений кохання та смутку, у такий спосіб вивільнюючи надмір почуттів, від яких вони обоє мало не захлиналися.

У Келмскоті молодші діти вибігли на берег, щоб їх зустріти. Вони радісно замахали руками, щойно побачили елегантний синій із білим човен, прикрашений помаранчевими завитками. Рита, що уважно розглядала берег, одразу помітила дівчинку. Вона була з ними і теж махала; потім інший малюк — хлопчик приблизно її віку — взяв її за руку, і вони вдвох побігли до фермерського будинку.

— Куди вона поділася? — спитав Донт, який не одразу помітив її зникнення, бо був зайнятий швартуванням.

— Побігла назад до будинку, — схвильовано відповіла Рита, і майже одразу гукнула йому. — Он вона! Вони просто покликали старших дітей!

Усі діти Армстронгів стали їм у пригоді: старші хлопчики уважно вислухали Донта, перш ніж він довірив їм нести важкі коробки з обладнанням; малечі Рита роздала легенькі речі, які неможливо було зламати, і вони, сповнені гордощів, віднесли все це через поле до будинку. Розвантаження човна цього разу відбулось у рекордно короткий термін.

Рита ні на мить не зводила з дівчинки очей. Навіть коли була чимось зайнята, вона все одно за нею приглядала. Жінка одразу помітила, як добре ставляться до неї інші діти: старші поводяться дуже терпляче, а молодші навмисне стишуються, щоб вона від них не відставала. Їй спало на думку, чи відчувала ця дівчинка, перебуваючи у Вонів, брак товариства інших дітей. Принаймні, — вирішила вона, — добре ставлення цих дітей їй аж ніяк не шкодить.

Бесс провела їх до їдальні, де царював розгардіяш, бо Армстронг і його старші сини совали стіл і стільці за інструкціями Донта.

— Я не хочу фотографуватися, — заявила Бесс. — Я постійно тут, тож якщо комусь захочеться дізнатись, яка я на вигляд, нехай прийде й подивиться!

Але Армстронг наполягав, а діти його підтримали, і незабаром кадри майбутньої фотосесії затвердили: першими знімуть Армстронга та Бесс; загальний сімейний портрет буде зроблено пізніше.

— Де Робін? — хвилювався Армстронг. — Він мав бути тут пів години тому.

— Ти ж знаєш, які тепер молоді люди. Я тебе попереджала, що не варто на нього розраховувати, — пробурмотіла дружина.

Робінове каяття, що так розчулило її чоловіка, не справило на неї жодного враження. «Він завжди казав краще, ніж робив», — нагадувала вона йому, та коли Армстронг вирішив, як і завжди, пробачити сина, вона не наполягала на своєму. Коли побачила свого старшого на ярмарку з дитиною на руках, то з подивом завважила, що надія пустила тоненькі пагони і в її серці. Бесс слідкувала за її розвитком із цікавістю садівника, що все одно дбає про рослину, хоч і знає, що вона не виживе. Те, що її син жодного разу не відвідав дочку, не залишилося непоміченим. Армстронг листом сповістив Робіна про день і час фотосесії, будучи впевненим, що він обов'язково приїде заради такої оказії, але відповіді вони не отримали, тож Бесс зовсім не була здивованою його відсутністю.